Пішли форналі до пана і замельдували:[47]
– Паночку, сьогодні, коли ми орали під лісом, віл вола з’їв.
Дідич зрозумів, чия то робота. Покликав Климка до себе й сказав:
– Як ти такий мудрий, то вкради мою паню.
– Зроблю так, як хоче наш вельможний пан.
Климко купив добру пару чобіт і кинув один чобіт у лісі серед дороги, а другий трохи далі. Заліз у корчі й чекає.
Почувся стукіт кінських копит. То пані їхала до міста. Фірман глипнув на землю й вигукнув:
– Дивіться, вельможна пані, чобіт!
– Злізь і візьми його, – відповіла пані.
– А що буду робити з одним чоботом? Якби два, то було б що носити. А так… – і фірман цьвохнув батогом.
Через якийсь час побачив другий чобіт. Притримав коні і сказав:
– Дивіться, вельможна пані, другий чобіт.
– Я тобі казала взяти перший чобіт. Злізь і біжи за ним, доки хтось не забрав.
Климко чув з-під корча, що вони говорили. Коли фірман вернувся за чоботом, він вискочив на сидіння, схопив віжки в руки і поїхав якомога швидко.
На середині лісу його здибали чорти.
– Куди тікаєш, Климку?
– У місто, на ярмарок.
– Що везеш продавати?
– Вельможну паню.
– Продай її нам. Скільки правиш?
– Мішок грошей.
Чорти кинули леґеневі гроші, сіли на бричку й поїхали.
Климко вернувся додому.
– Я вкрав, вельможний пане, вашу жінку.
Дідич почухав потилицю й каже:
– Приведи її назад, заплачу триста римських.
– Пані вже нема.
– А де ж вона?
– Продав її чортам.
Дідич заплакав ревними сльозами.
– Ти здурів, Климку? Що я робитиму тепер без моєї коханої пані?
– Не плачте, вельможний пане, вона живе щасливо, у кришталевому палаці. В неї щодня є високі гості – принци, князі, графи.
– Поведи мене, Климку, до неї, бо я ніде ніколи не бував.
– Не поведу, вельможний пане.
– Чому?
– Бо ми пропадемо без такого доброго дідича, як ви. Вам сподобається в пані і не захочете вернутись. А що ми, сироти, тоді будемо робити?
– Я вернуся, Климку. Не журися…
– Ні, паночку. Тоді зробіть так: скличте людей і сповістіть їм, що як ви не вернетеся, то вони будуть вільні від панщини. І що тільки я дістану право ділити між ними ваше господарство.
– Говориш, Климку, як п’яний. Кажу ж тобі, що вернуся! – розсердився пан.
– Як вернетеся, все буде по-старому.
Пан подумав і все зробив так, як сказав Климко.
На другий день парубок взяв горщик води, жмуток якогось зілля і кавальчик крейди. Пішов з дідичем у ліс. Залишив його під дубом, а сам подався знов до того місця, де здибався з чортами. Вмочив зілля у воду і скропив довкола землю. Потому лазив на колінах з крейдою в руці.
Кілька чортів вискочили з-під землі й спитали:
– Що ти робиш, Климку?
– Обводжу святе місце.
– Нащо?
– На ньому хочу збудувати церкву.
– Ти звар’ював[48], Климку? Нащо нам церкви над самою головою?
– Мене то не обходить. Завтра попи мають тут службу Божу правити.
– Що хочеш за те, аби ти дав нам чистий спокій? – спитав старший дідько.
– Хочу, щоб ви забрали мого пана до пекла і дали йому там гарячу роботу. Він чекає вас отам, під дубом, – показав Климко.
– Давай його сюди! – втішилися чорти.
Зловили паниська, затягли до пекла і там йому одразу показали – по чому лікоть киселиці.
Климко вернувся у село, роздав чесним людям усі панські маєтки й поля. Він довго жив, землю свою орав і нічого у людей не крав. Може, й тепер ще живе на світі.
Як малий чорт служив за окраєць хліба
Загнали чорти молодого чортика на землю зробити гріх. Іде полем і видить: ґазда оре, а полуденок – хліб і солонину – поклав на межі. Чортик узяв полуденок і з’їв. Чекає в терню, як чоловік буде клясти злодія.
Чоловік орав до обіду. Далі дав коням сіна, а сам – до тайстрини[49]. Розв’язав – нема меренді.[50]
– Може, хтось був голодніший за мене, то най йому буде на пожиток, – сказав чоловік.
Вислухав чортик – та й у пекло. Звідує його старший:
– Ну, що зробив?
– Я взяв від чоловіка окраєць хліба і солонину, та він не залаяв, а попросив мені добра.
– Мусиш тепер віддячити йому за се – відслужити три роки.
Зробився чортик хлопчиком і прийшов до того чоловіка найматися за слугу. А чоловік каже:
– Та мені своїх нічим годувати, нащо мені слуга?
– Я себе прогодую і вам дещо принесу.
Пішов уночі до мельника і голосом чоловіка, що недавно помер, загойкав:
– Віддай, що ти від мене більшу мірку брав!
Мельник од страху затрясся і подав через вікно міх муки. Другої ночі пішов під вікно старого вівчаря і голосом того чоловіка, що помер, загойкав:
– Вівці мої на міру ти доїв несправедливо. Верни мої гелети![51]
Вівчар подав через вікно гелетя сиру, бо не хотів, аби мертвий ходив йому попід вікна.
І так кожної ночі той слуга приносив щось своєму ґазді. Прикупив чоловік землі, розбагатів.
Другої весни пішов чоловік орати з слугою, бо було вже роботи на двох. Слуга каже:
– Сього року буде мокре літо. Сіймо на горі.
Чоловік послухав. А люди сіють на долах. У них вимок хліб, а в чоловіка – ні.
Третього року люди посіяли на горах – училися в ґазди. А слуга каже:
– Ти сій на долах, бо літо буде сухе.
У людей на горах висохло, а ґазді довелося звеличити житниці. Каже йому слуга:
– Ну, тепер буду варити паленку![52]
Слуга закислив житні висівки, а потім з того зварив паленку. Тоді каже:
– Склич родичів, будемо гоститися.
Слуга-чортик покликав старого чортяку. Прийшов старий чорт у шапці-невидимці. Його не видно, а він видить усе, що малий витворяє. Налив гостям по одному погарчику – розвеселилися, налив по другому – почали голосно говорити, налив по третьому – почали лаятися, битися. Старий чорт плеще в долоні:
– Ну, тепер ти вже зробив те, що треба! Кінець твоїй сембрелі![53]
Як молдаванин чорта переспівав
Здибався чорт з молдаванином і каже:
– Давай спробуємо, хто кого переспіває. Ти співай, а я буду нести тебе на плечах. А поки я буду співати, ти будеш нести мене. І побачимо, хто довше співатиме.
– Ні, – каже молдаванин, – давай ти вперед співай, а потому я.
Чорт сів на молдаванина, їде й співає. А пісня довга-довга. Молдаванин несе, а чорт усе їде та співає. Але кожній пісні приходить кінець. Закінчилася й чортова пісня. Зліз він із молдаванина, а той каже:
– Тепер я буду співати, а ти неси мене.
Сів молдаванин на чорта й співає, але співає без слів: «Галя-ляй, галя-ляй!..» І так без кінця. Чорт носить, а молдаванин усе «Галя-ляй, галя-ляй!» Чорт уже втомився, а молдаванин усе одно й одно. Чорт питає:
– Ти скоро закінчиш?
– Ні, не скоро, – каже молдаванин і далі галяляйкає.
Чорт уже не має більше сили носити. Розсердився він та як кине молдаванином об землю, аж у того защіпки на сорочці лопнули. І відтоді у молдаванина сорочка не застебнута.
Як прийшло, так пішло
Казав священик у церкві: хто руки піднімає, в Бога просить, тому Бог дає. Ту проповідь чув циган.
Іде циган містом і видить у вікні високого будинку якогось пана. Циган заговорив голосно, аби пан чув:
– Мабуть, то Бог, бо я долі, а він угорі. А в Бога, коли просити, можна випросити.
Пан чує і думає: «Що ж буде далі?» А циган підняв руки і просить:
– Господи, дай мені сто срібних, ні менше, ні більше я не візьму.
Пан зав’язав у платок дев’яносто дев’ять срібних і пустив циганові.
Хотів видіти, що циган буде робити. А циган порахував гроші й каже: