— Ти засмагла, — здивовано зауважила вона. Присіла поряд і запалила цигарку. Софії навіть здалося, що вона чує запах диму. — Де це?
— Тут.
— Тут можна засмагнути? Дивина.
— А як тебе звати?
— Ти знаєш — Софією.
— Ти — Софа? Справді. Здається, одного разу ми з тобою непогано провели час… Тобі сподобалося?
— Не знаю…
— Не знаєш, чи сподобалося?
— Так.
— Ну добре, я зараз покличу тобі допомогу, — Тіна зробила жест, ніби натискуючи радіоключа. — Три крапки, три тире, дві крапки, тире, дві крапки, тире. На диво ритмічна група — твоє ім’я. Чекай. А мені час…
— Залишся, — попрохала Софія.
— Не можу.
— Чому?
Тіна подивилася на неї здивовано:
— Чому? Адже ти жива.
Тіна зникла, а натомість з’явився гриф. Софія не змогла підвестися. Поворухнулась. Тепер він знявся і не полетів, а сів на верхівку купола, немов чогось очікуючи. Софія знала, чого. Тієї миті, коли вона вже не зможе ворушитися.
Тиша дзвеніла у вухах і, здавалося, від неї вібрували всі снігові вершини навкруги. Лише час од часу тишу порушувало негучне стукотіння — АРМС відстукувала в ефір температуру, вологість, тиск. Дзьобик датчика стукотів по барабану температури: стук, стук, перескочив на барабан вологості: стук, стук, потім на тиск: стук, стук. Від датчиків, що знаходилися на даху, чорні кабелі тяглися до отвору, опускалися вниз до передавача і той автоматично надсилав метеопараметри до обсерваторії. Можливо, їх зараз навіть приймає той хлопець, що відстукав їй тоді «ХЩ» — хай щастить.
Софія раптом подумала про те, що помре, а станція буде продовжувати стукотіти. Потім, може, через місяць, прилетить вертоліт. І якщо буде тепло, в її тілі будуть кишіти «циномія мортуорум». В якомусь детективі вона прочитала, що так називають трупних червів.
Софія здригнулася від огиди. Тиша. Навкруги мертва тиша. Тільки стукотіння, так схоже на стукіт радіоключа. Піднявши руку, Софія торкнула дзьобик датчика. Він заклацав по барабану температури: стук, стук — в ефір линула температура. Зсунула з доріжки — пауза. Посунула назад — температура. Знову пауза. Знову температура. Три температури. Здвигнула вправо. Тиск, пауза, тиск, пауза, тиск.
Софія не розуміла, що робить. В ефір линули три температури, три тиски, дві температури, тиск, дві температури, тиск, замість звичайної серії — «температура-тиск-вологість».
Вона совала дзьобик датчика в ритмі, що відповідав знакам Морзе в літерах її імені.
«Що за дідько?», — сказав радист обсерваторії, дивлячись на кривулі самописця, що раптом заходилися витанцьовувати в незвичному ритмі. АРМС, наче збожеволівши, замість звичайної послідовності «температура— тиск — вологість» передавала… три температури, три тиски, дві температури, тиск, дві темпаратури, тиск.
Радист вилаявся і шпурнув на стіл олівця, яким обводив кривулі, що виписував самописець. Щось коїлося з АРМС. Схоже, вийшов з ладу блок модулятора передавача. Радист кілька хвилин дивився на криві, що витанцьовували в дивному ритмі. І раптом йому здалося, що в цих витанцьовуваннях є якийсь зміст. Витанцьовування повторювалися раз за разом в тій самій послідовності. АРМС, здавалось, збожеволіла і в перекладі на ритм морзянки передавала… Передавала… О, господи, вона передавала — «Софа»! Може, вони?
— Гей, тих трьох з метеостанції так і не знайшли? — гукнув радист оператору, що на прозорому пластиковому крузі наносив траєкторію руху радіозонда.
За п’ятнадцять хвилин вертоліт піднявся над обсерваторією і пішов у напрямку АРМС.
Післямова
Вертоліт доставив до лікарні знайдену на даху АРМС дівчину-метеоролога. Вона змогла говорити і рухатися лише через кілька діб. Те, що дівчина розповіла лікарям, ними спочатку було визнане маренням. Але після обстеження печери люди Хронопуло дійсно знайшли двадцять крижаних саркофагів з тілами двадцятьох жінок, залишки вогнища, кілька зотлілих козячих шкір і чимало спорожнілих гнізд грифів з відкладеними яйцями. Очевидно, коли Бімі почав збирати свою страшну колекцію, він прогнав зграю грифів, які й наполохали всіх птахів довкіл. Птахи, в свою чергу, почали полювати на метеликів і розігнали їх з гірських лугів.
Та історія на цьому не закінчується. Начальник місцевої міліції, який нарешті наважився з’явитися в управлінні у відремонтованому автомобілі, а не в «газику» в блоці для заарештованих із загратованими вікнами, розповів, що років п’ять тому в одному з відділень з’явилася двадцятип’ятирічна дівчина з місцевого клубу альпіністів із заявою про згвалтування її божевільним Бімі в базовому таборі на висоті чотирьох з половиною тисяч метрів. Божевільного того дня бачили в містечку, і заяву не взяли до уваги, порадивши потерпілій краще пригадати, чи не причетний до цього хтось з її друзів-альпіністів.