З кімнати долинули звуки, схожі на схлипування, котрі поступово перейшли в нервовий сміх. По щоках котилися сльози. Раптом вона зіскочила з постелі і схопила зі стола якогось журнала. Зробила це так рвучко, що я від несподіванки мало не гепнувся з гілки. На розвороті грав м’язами напівоголений Сильвестр Сталлоне. Вона поклала журнал перед собою на подушку і почала повільно стягати білизну. Впоравшись і, не відриваючи від Сільвестра погляду, обхопила коліньми обидві руки і зойкнула. Зойк відбився луною від сусіднього будинку, і десь поряд завив бродячий пес.
Боб штовхнув мене в спину:
— Я не можу на це дивитися. Дай пройти.
Я відсунувся, і він, підтягнувшись на руках, тихо опустився на підвіконня. Картина, й без того досить цікава, мала набути ще більшого динамізму. Болонка не здивувалася. Лише простягнула руки назустріч Бобові. Ця «Марина» творить чудеса. Мабуть, Болонка не здивувалася б, якби у вікно до неї ліз навіть сам Сильвестр. Я перебрався ближче, щоб краще бачити, та той мерзотник Боб обернувся і запнув вікно шторою.
Вилаявшись, я зліз, сів на сходах і запалив. Боб вийшов за півгодини. Навіть не вийшов, а вистрибнув, мов корок із пляшки шампанського, і обома руками причинив двері. Спітнілий, наче години три боровся з самим Рембо.
— Все, більше не можу, — сказав, одсапуючись і ледве стримуючи двері, що дрижали так, наче за ними був диявол. — На найближчий рік я — закінчений імпотент. Того, хто при мені заїкнеться про секс, розчленю на дрібні шматки і засолю в банках!
Ми облишили двері і дременули в ніч, а коли зупинилися перевести подих, я вже не сумнівався — у флаконах була речовина, що викликала непереборне сексуальне збудження. І ми з Бобом були власниками сотні таких чудесних флаконів. Не знаю, як у Боба, а в мене раптом з’явилося відчуття, що Ч. віднині — величезний гарем, а я — ч.-ський шейх, і перша-ліпша дівчина в місті може залюбки стати моєю.
Ми зустрілися з Бобом на терасі кафе «Ярославна», коли електронний годинник на верхівці розташованого поряд головпоштамту показав одинадцяту. За круглими мармуровими столиками залицялися парочки, наминаючи вершкове морозиво і запиваючи його апельсиновим коктейлем. Очікуючи на мене, Боб займався тим, чим, на мій погляд, і повинен займатися володар половини ящика з чудо-зіллям. Вдавав, що читає газету, а сам роздивлявся дівиць, які фланували в обидва боки вулицею. Його замріяне обличчя нагадувало обличчя дитини, що перед входом до магазину іграшок знайшла гаманець. Дівиці в короткому яскравому вбранні, яке полуденне сонце зробило зовсім прозорим, були схожі на веселкові мильні бульбашки, що пурхають туди-сюди від подихів вітру.
— Відчуваю себе естетом, якоюсь мірою навіть напівбогом, — замість привітання проголосив Боб. — Я винахідникові «Марини» дав би Нобелівську премію. Адже яке величезне глупство тепер витрачати гроші на баб! Можна на ці кошти надіслати гуманітарну допомогу голодуючим Ефіопії. Зовсім безкоштовно перша-ліпша з цих дівок може стати моєю. Сиджу і вибираю. Скажімо, як тобі он та?
Товста рожевощока блондинка з розряду тих, кого легше перестрибнути ніж обійти, з величезними персами, що наполовину випиналися з низького декольте, дріботіла за білим кучерявим пуделем. Її розкішна плоть, щільно обтягнута сукнею, заклично здригалася від кожного кроку.
— Товста Біла Болонка, а ти — збоченець, — прокоментував я його вибір. — Треба дотримуватися загальноприйнятих стандартів.
— Я притримуюсь, — Боб збив попіл на мого черевика. — Просто вона має так багато всього, що вистачило б нам на двох. Ну, тоді давай підемо он за тією засушеною таранею.
Я прослідкував за його поглядом. Плоска довготелеса дівиця з чорною сумочкою-ридикюлем під пахвою швидко крокувала вулицею, на ходу поправляючи окуляри в чорній роговій оправі. Вона була схожа на хорта, що взяв слід.
— Мабуть, якась бібліотекарка. Живе сама, читає французькі романи і прагне романтичного кохання.
— Щовечора читає романи, а щоночі прагне кохання…
— Виснажена Хортиця, що прагне кохання, — в моїй класифікації жінок з’явився ще один тип.
— А вдень блукає вулицями і позирає з-під окулярів на ставних юнаків. На кшталт мене. Втискується в переповнені автобуси і притискується плоским бюстом до чоловічих спин, — продовжував Боб.
— Так, — парирував я. — Чекаючи автобуса, вона уявляє, як уночі вони забираються до неї через вікно, накидаються на неї, і її тіло починає тремтіти. Груди важко здіймаються, тіло пітніє…