Цей цінитель жіночої вроди, як завжди, діє мені на нерви. Вважає, що за Крокодилом повинен іти я, та ще й горлає так, що дівчата обернулися і втупилися в нас.
— Не дивуйтеся, — пояснив я, розводячи рукам і киваючи в бік Боба. — Він дещо схиблений. Ми щойно проходили біля того дев’ятиповерхового будинку, і хтось впустив йому на голову «дипломат» із книгами. Уявляєте, якийсь небезпечний псих кидає на голови перехожим важелезні «дипломати», набиті енциклопедичними словниками.
— Навряд чи йому було боляче… — зауважила Пончик. До зупинки тим часом підкотив новий автобус. Дівчата увійшли, і вже в дверях вона закінчила: — Бо на плечах у нього замість голови — задниця.
Я був упевнений, що Боб розлютиться і щонайменше перекине автобус, витягне цих дівок і надає їм по шиї. Але він лише надав своїй фізіономії незворушного вигляду та кольору перезрілого помідора. Стенув плечима і перепитав:
— Що, що вона сказала?
— Не розчув, — дипломатично відповів я.
Ми зайшли до якогось скверу, всілися на лаву і задиміли. День починався паскудно.
На трав’яному газоні під табличкою «Вигул собак категорично заборонений» дівчина тренувала слинявого рудого, величиною з кіоск бульдога. Кидала палицю, але бульдог не звертав на неї найменшої уваги. Він качався у траві, кумедно перебираючи лапами. Дівчина сердилася і надувала щоки. На ній була тонка біла сукня, яка просвічувалася на сонці, демонструючи непогані ноги та високий бюст.
— Нічогенька, — резюмував Боб, роздягаючи дівчину поглядом. — Мабуть, підійде.
— Залиш їй сукню, Казаново, вона буде соромитися. Як на мене, то типова Дебора.
— Для нашої справи все одно — Дебора чи Софія Ковалевська, — заперечив Боб, діловито видобуваючи флакон «Марини». — Ти відвернеш увагу пса, а я з нею домовлюся. Якраз навкіл — жодної душі.
— Та він ковтне мене! — обурився я. — З дитинства боюся собак. Краще ти відвернеш, а я домовлюся.
— Я б із радістю, але не зношу бульдогів. Якби то був хорт чи коллі,— відповів Боб і гукнув до дівчини: — Гей, красуне, хочеш — подарую флакон чудового дезодоранту?
Вона на мить відірвалася від свого слинявого кретина-пса і, кинувши оком на незграбну Бобову постать, сказала:
— Іди до дідька.
— Чому грубіяниш? — грізно запитав Боб і зробив крок у її бік.
Бульдог підвівся на лапи і вишкірив величезні жовті ікла, з пащі за слиною витік грізний рик.
— Коли він хапає зубами, то щелепи можна розтиснути лише ломом, — пояснила дівиця.
Це пояснення видалося мені вельми переконливим.
— Пожартував, згоден, дурний жарт, — Боб, задкуючи, жестом зупинив готового кинутися в атаку пса. Сів поряд. — Хай йому біс!
Настрій ще більше погіршився. Маючи ящик диво-зілля, два кретина-казанови не можуть ним скористатися.
На спинці лави темнів нашкрябаний напис: «Хто хоче як слід трахнутися, хай дзвонить по такому телефону…»
— Зателефонуємо? — запитав Боб.
— Безглуздо. Це, напевне, телефон директриси якоїсь прицюцькуватої школи.
Боб замислився. Підпер кулаком щелепу і наморщив лоба. Живий філософ і мислитель Боб Мільтон. Нарешті видушив із себе:
— Треба детально продумати диспозицію…
Дійсно, дуже ефективна робота мозку. Але ця невизначеність почала і мене дратувати. Не підійдеш же до першої-ліпшої дівки, не дістанеш флакон і не почнеш бризкати в обличчя.
Ми довго сперечалися і, нарешті, дійшли висновку, що краще за все заздалегідь покропити якусь усамітнену лаву. Така швидко знайшлася неподалік.
Низькі крони каштанів і густі шати бузку створювали тут інтимний напівморок.
— Так, я, мабуть би, не відмовився, якби тут вирішила посидіти та краля, що ми бачили сьогодні вранці біля «Ярославни». Як на мене, то вона виглядала дуже апетитно.
Він міг би і не пояснювати. Я знав, про кого іде мова. Чесно кажучи, і в мене вона не йшла з голови. У мене навіть защеміло серце в грудях.
— Уявляєш, яке в неї має бути волосся — холодне і шовковисте на дотик.
— Ні, — заперечив я. — Сьогодні занадто спекотно для того, щоб воно було холодним і шовковистим. Насправді воно тепле і пухнасте.
— Вона б надихалася цього дурману і гукнула нас. Цікаво, роздягнулася б зовсім, чи лише зняла білизну?
Дивний погляд на речі. Я чув, що такі красуні взагалі не носять білизни:
— Ти думаєш, вона носить білизну?
— Так, чорну, або тілесного кольору, але тільки не білу.
— Чому не білу?
— Я тобі кажу, — з запалом почав запевняти Боб. — Такі дівки завжди носять чорне з мереживом…