Я долонею затулив йому рота. Наша лава була вже зайнятою.
Жінка сіла, поклала поряд сумочку. Їй було близько тридцяти, може, трохи більше. В тому кутку панувала темрява, і не можна було напевне визначити вік. На обличчі мала досить косметики. Звісно, то не була красуня від «Ярославни», але дещо і воднораз щось.
Ми з цікавістю спостерігали. Вона сиділа, напружено випроставши спину, стуливши коліна, і пудрила щоки. Через низьку крону я не міг відразу визначити, до якого підвиду її віднести. Швидше за все — суміш Болонки з Хортицею. Нарешті вона закрила пудреницю і сховала в сумочку. Пройшло не більше двох хвилин, але тепер її поза вже стала іншою. Спина розслаблено заокруглилася і сперлася на лаву, ноги недбало обвилися одна навкіл одної, оголивши стегна.
Жінка дістала цигарку. Озирнулася навколо і раптом побачила нас. На її обличчі з’явилася вдоволена усмішка. Неначе весь день шукала в кишенях сто карбованців і нарешті намацала їх за розірваною підкладкою.
— Гей, хлопчаки, якщо вам чогось треба, ну, чогось такого, словом, чого завгодно, звертайтеся до мене.
Те, що треба. «Марина» діяла на совість. Ми скромно підійшли і сіли поряд. Вона окинула нас вивчаючим поглядом. У книгах такі погляди називають «роздягаючими» і приписують виключно чоловікам. Підступний наклеп!
Наша сусідка тим часом дістала пачку «Космосу».
— Палите?
— Я не палю, — часто буває, що збрешу, а потім сам дивуюся, навіщо це зробив?
— А я тебе навчу, — вона підсунулася впритул, і я відчув тепло її стегна. Поняття «тепло», мабуть, не зовсім відповідає дійсності. То був жар, здатний розтопити ящик морозива в кіоску на протилежному кінці скверу. Б’юся об заклад, цієї миті золотозуба продавщиця якраз телефонує майстрові ремонту холодильників.
Тим часом вона притягла мене за шию і вп’ялася в губи криваво-червоним ротом вампірки. Від неї несло несвіжими біфштексами. Запалила сірника, і лише тепер я роздивився, що вона зовсім стара. Їй було щонайменше під п’ятдесят.
— А дідько б тебе! — вилаявся я.
— Ну чого ж ти, красунчику? — вона взяла мою руку і поклала собі на груди. — Подобається?
Груди були м’якими, і під одежею, мабуть, виявляться зморшкуватими і негарними. Я відняв руку і встав:
— Мені треба відійти.
— Відійди, — зареготала вона. — Але швидше повертайся.
Взяла пальцями край сукні і кілька разів пометеляла у повітрі, наче їй стало жарко, а це було віяло.
— Ну, йди тоді ти, — вона повернулася до Боба.
— Ні, ні, дякую, мені вже час, — Боб хутко позадкував. — Я саме згадав, що забув занести своєму дідусеві пачечку чаю Одеської фабрики. Вже сутеніє і дідусеві час вечеряти…
Жінка нарешті збагнула, що відбувається щось не так.
— Ану назад! — гаркнула вона, мов прапорщик на плацу, і підхопилася.
Ми чимдуж дременули геть. Зупинилися, вибігши зі скверу.
— А щоб мені з головою в лайно провалитися, — ледве відсапавшись, промимрив Боб, — Сьогодні вночі снився кошмар. Наче біля мого дому величезна черга — натовп шикарних дівиць. Як на співбесіду перед конкурсом краси. Роздягаються і заходять до моєї квартири. А я хочу вибрати і на жодній не можу зупинитися. Сон в руку.
На доріжці, що вела до скверу, з’явився чоловік років шістдесяти. Нишпорив у траві ціпком і уважно обдивлявся кожен кущ.
— Гаманець шукаєте? — діловито поцікавився Боб.
— Портмоне, — відповів чоловік. — Квапився вранці на роботу і десь упустив.
— Он там на лаві сидить жінка, — Боб кивнув на кущі бузку. — Вона його щойно знайшла. Кваптеся, бо вже зібралася давати об’яву в газету, що поверне за значну винагороду.
Чоловік подякував і швидко зашкутильгав у вказаному напрямі.
— Та не церемоньтеся з нею, бо може зажилити! — гукнув Боб навздогін. — Вигляд у неї шахраюватий!
— Дурна була ідея ходити назирці, — сказав я. — Від самого початку приречена на провал. Цілком телепнювата ідея. Наскільки я пам’ятаю — твоя.
— Ну запропонуй щось інше, розумник знайшовся, — образився Боб.
— А чому й ні? — я подивився в Бобові очі. Я був не проти, але моїм девізом завжди було — «все або нічого». — За мною не заіржавіє.
— Ні, тільки не це. Ти знову про ту кралю, «міс Ч.-91», що дала тобі одкоша минулого літа?
Так, хлопці «хоч куди» розуміють одне одного з півслова. Та цього разу той бовдур потрапив пальцем у небо. Хоча історія була таки знаменита. Через неї я мало не наклав життям. Пам’ятаю, підійшов до тієї «міс» на пляжі і хотів сказати щось піднесене, та спромігся лише на тупу гостроту, котру почув у якомусь ідіотському фільмі-бойовику, щось на зразок: «Ого, якби я був вашою дитиною, мене б не відірвали від ваших грудей навіть силою. Років до шістдесяти.» Її бюст був справді знаменитий, як у Мерілін Монро. І закінчив: «А що ви робите сьогодні ввечері?»