Далі вулиця, тиха і порожня, поринала в темряву. Комерційні кіоски виринали з мороку, наче чудернацькі хижі на безлюдному острові. В цьому районі міста панувала темрява і не було помітно жодних ознак життя.
Я йшов з півгодини, поки натрапив на освітлений будинок. Вивіска «Кафе» підморгувала мені синім неоном і запрошувала увійти. Але я тепер став страшенно недовірливим. Скрадаючись, обійшов навколо і зазирнув у бічне вікно. Шість дівчат років по дев’ятнадцять, здається, ті, що переслідували двох скрипалів, біля стійки наповнювали склянки з різнокаліберних пляшок зі строкатими наклейками і спорожняли одну за одною. Час від часу то одна, то інша вибігала на поріг. Їх нудило. Під стелею клубочилася жовта хмаринка. Я трохи здивувався, не виявивши нічого схожого на секс. Але майже зразу помітив у дальньому закутку сцену лесбійського кохання. Дівчина з голим торсом сиділа на стійці, прихилившись до стіни, а дві інші торкали її груди губами.
Зсередини долинали звуки музики, і їм у такт дівчина на стійці згинала і розгинала довгі, чудової форми ноги. Її руки притискували голови подруг до грудей. Час од часу вони облишали її і довго цілувалися.
Може, я збоченець, але одержав велике задоволення від цієї сцени. Дивився б до ранку, та якийсь рух у кінці вулиці відвернув мою увагу. Я тихо визирнув із-за рогу. Серединою вулиці йшов чоловік у темному костюмі з краваткою і в окулярах. У руках у нього був автомат «АКС» зі складним прикладом.
Я притиснувся до стіни. З автоматом жарти погані. Побачивши світло, чоловік пригнувся і, наче командос, перебіжками, ховаючись за деревами, побіг до дверей. Світло з великих скляних вікон упало на нього, і я зміг його роздивитися. Костюм був зім’ятий, у пилюці і з підозрілими плямами. Вузол краватки теліпався на рівні грудей, а її кінець сягав майже до колін. Перекошене, блискуче від поту обличчя, незважаючи на посмішку, жахало.
Безкарність, здається, звела з глузду всіх добропорядних обивателів у нашому містечку. А може, «Марина» має побічну дію і пробуджує садистські нахили?
Притиснувшись обличчям до скляних дверей, чоловік вдивлявся досередини, радісно зареготав, стусонув двері ногою, і коли вони розчинилися, випустив чергу. Мені заклало вуха, але я встиг розчути крик і дзвін битого скла.
Чоловік стріляв, поки не закінчився ріжок. Поліз у підсумок, що висів на плечі, за наступним. З кафе не долинуло жодного звуку. Чия просто втратив слух — голова перетворилася на величезний дзвін, по якому щойно перестали гамселити молотами.
Я обережно, ступаючи навшпиньки, підкрався ззаду, але він відчув, що хтось поряд. Смикнув ріжок із підсумка, та я вже втиснув йому в хребет пістолета. Він озирнувся через плече і підняв руки. У нього було хворобливе, з жовтим відтінком обличчя. Очі блищали, куточки губ здригалися, складаючись в усмішку, що то зникала, то знову з’являлася.
— Я стріляю лише в дівиць, — хрипко пробурмотів він. — Ми можемо домовитися.
— Ти хто? — запитав я і зробив крок назад. Занадто вже збуджений у нього вигляд.
Він зазирнув мені в обличчя. Такий погляд може вбити на місці. Я вижив, але кров у жилах скрижаніла і по тілу пробіг холодок. Божевільний, бігаючий погляд, збільшений лінзами.
— Я викладав математику в кооперативному технікумі…
Він відхилився, і я лише тепер побачив, що було всередині.
— О господи, але ж ти їх всіх убив!
Його губи знову склалися в усмішку, але погляд залишився таким же божевільним.
— Я завжди хотів це зробити. Ненавидів цих дівок, і вони ненавиділи мене. Я розповідав їм про Лейбніца, а вони сиділи, втупившись у вікна. Їм було начхати на великого Лейбніца. Вони думали про шкіряних молодиків на мотоциклах, про те, як ті будуть тискати їх після занять, а вони, сміючись, розповідатимуть про старого хворого математика. Вони ненавиділи мене. Я відчував ненависть, що завжди висіла в повітрі. На заліках вони зваблювали мене. Приходили в коротеньких спідницях, сідали переді мною, закинувши ногу на ногу, і не обсмикували їх. Але мені було начхати на їхні голі ноги. Я ставив їм «незадовільно» і примушував приходити ще і ще. А вони знущалися. Вишкрябували на дошці моє прізвище, писали, що я потвора й імпотент. Щодня я приходив до аудиторії, відчував ненависть, яку вони випромінюють, і мріяв, як почну вбивати їх.