У під’їзді, куди ми зайшли, на підвіконні дві дівчини і три хлопця років сімнадцяти безсоромно займались коханням. Коли ми наблизилися до них, той, що був не при ділі, дістав складного ножа і відкрив лезо. Його відверто-хтивий погляд зупинився на моїй дівчині, і я відчув, як її пальці судомно вп’ялись у мою руку над ліктем. Молодик ступив до нас. Я посміхнувся: звідки йому було знати, що моя дівчина-ельф то ще й «Дівчина-ніякого-сексу»? Дістав пістолет. Він подивився на мене з неприхованою повагою, склав ножа і сховав до кишені. Ми пройшли повз нього і піднялися сходами.
Згори двоє санітарів у протигазах несли на ношах забинтованого з голови до п’ят чоловіка. Їхні тіні були схожі на двох індійських слонів. Позаду йшла медсестра в марлевій пов’язці. Той, на ношах, час від часу стогнучи, простягав руку назад і намагався схопити її з а спідничку.
— Що коїться? — запитав я її.
Вона стомлено глянула на нас, але відповіла:
— Кажуть, що натовп вирішив, ніби жовтий газ — бойова отруйна речовина і напав на гарнізон.
«Оце так, — подумав я. — Так ось чому стріляють гармати…»
— А що то за туман?
— КДБ виробляв тут на хімічному заводі якусь речовину для секс-шпигунства, і тепер, коли виробництво закрили, вирішив її вивезти.
— І? — не вгавав я.
Вона кволо озирнулася:
— І все вибухнуло. Ніхто не знає чому. А місто перетворилось на сексодром — такий собі безкоштовний полігон.
— Вибухнуло? І ніхто не знає, чому? — перепитав я. А подумки додав: «І навряд чи коли дізнається».
— О господи, — моя «Дівчина-ніякого-сексу» нарешті відімкнула двері. — Так ось у чому справа. Заходь. Але нічого такого. Обіцяєш? — запитала сто перший раз.
Я, мабуть, уже мав би запитати у відповідь, чи я не схожий, бува, за зовнішніми ознаками на сексуального маніяка. І не здивувався б, почувши ствердну відповідь. Але вона випередила мене і, ніби виправдовуючись, додала:
— Після цих збоченців не можу думати про секс. Але ти заробив чашку кави. Тому, якщо обіцяєш, заходь.
Я пообіцяв. Пообіцяв би їй усього, що забажала б. Наприклад, що буду стояти на одній нозі з випростаними в боки руками, роззявивши рота і заплющивши очі. Так вона, нічого не боячись, зможе почастувати мене кавою. Обіцяв, але був — сама підступність. Запевнив, що не зроблю нічого, чого вона сама не захоче. Випивши чашку кави з хлопцем «хоч куди», можна зважитися на все, що завгодно. Наприклад, налити йому ще одну, або дозволити опустити ногу чи навіть розплющити очі.
Вона пішла до ванної кімнати, а я увімкнув канал місцевої телестудії, та телевізор, замість звичайної для цього часу поп-музики, відповів лише шумами перешкод.
Повернулася в рожевому халаті. Рожеве чудово пасувало їй, втім, як і синє, чорне, біле і перший-ліпший колір. Поставила дві чашки духмяної кави.
Ми випили по одній, і тут я помітив те, що мало здивувати мене, та не здивувало. Помітив, що її очі — очі «Дівчини-ніякого-сексу» все частіше зупиняються на мені. Причому в них світиться неприхована цікавість. Ну, про що я казав? Вона не знала, куди примостити руки і весь час торкала верхнього гудзика на халаті. «Можеш розстебнути», — порадив подумки. Вона хвилину вагалася і, нарешті, зробила, як я наказав. Під халатом не було нічого. Чи не котрийсь із тих збоченців зняв із неї білизну? Такі теж бувають. Там не було нічого, крім двох грудей чудової форми. Від самого початку підозрював, що вони якраз такі. В конкурсі на кращу їх форму вона, безперечно, стала б «міс». «Не зупиняйся», — продовжував навіювання. Уперше дізнався, що я — телепат. Дивлячись мені у вічі, оголила плечі. Плечі мені теж сподобалися. Констатував: «Чудові плечі. А що там у тебе є ще?»
Це не здивувало мене, скоріш це здивувало б її, якби не була так захоплена роздяганням. Я не здивувався. Спостерігав картину з незворушністю індіанця племені делаварів на прізвисько: «Незворушне Біле Перо, Яке Ніколи Нічому Не Дивується». Її поведінка здивувала б мене, якби не несамовитий запах «Марини», що заповнив уже всю квартиру. Вона дивилася на мене, як миша на сир, втім, як і я на неї. Ми наче чекали чогось, і я знав чого. Вона перша кинулась на мене, а мені вдалося стриматись лише титанічним напруженням волі. По-перше, далася взнаки індіанська закваска. А по-друге, мусив залишатися на місці, бо лівою ногою вже хвилин п’ять тиснув голівку розбризкувана флакона з «Мариною», якого заздалегідь поставив під стіл.
Карколомним стрибком ми дістались до ліжка. Втім, для індіанця й індіанки на прізвисько «Найсексуальніша Дівчина, Помилково Названа Дівчиною-ніякого-сексу», в тому не було чогось незвичайного. Я дотримав слова — не робити нічого з того, чого вона сама не захоче.