Я прокинувся серед ночі від різкого болю. До якогось моменту робив усе правильно. Єдина помилка була в тому, що не спитав, чи не чемпіонка вона з гімнастики, чи, принаймні, з гімнастики в ліжку. Це я зрозумів, коли спробував звестися. Відчуття було таким, наче вивихнув усе підряд. Повернув голову і ледь не впав із ліжка. Моєї «Найсексуальнішої дівчини» не було. Я миттю забув про біль і схопився на ноги. З-під столу зрадницьки визирав флакон із «Мариною». Штори на вікнах ледь помітно колихалися від протягу. Він і видув увесь дурман. Я — бовдур, вона усе зрозуміла! Зазирнув у ванну кімнату, кухню. Швидко одягнувся і збіг сходами. Біля входу в підвал нікого не було. Але знизу долинала метушня. Зазирнув через непричинені двері. В обличчя дихнуло знайомим запахом — запахом «Марини». Я вилаявся, піднявся в квартиру і намочив светра. Зазирнув у спальню, сподіваючись на чудо. Чуда не трапилося. Спальня була порожньою. Я ще зазирнув у кожен куток. Ні, її ніде не було. Треба щось робити. Час вже засвоїти, що всі чудеса залишились в епосі лицарів «Круглого столу», а в часи сексуальних оргій на вулицях їх не буває. Я взяв пістолет і пішов униз.
На сходах протяг давно розігнав туман, але в підвалі він був таким густим, що світло крихітної лампи ледь пробивало жовте марево.
У найдальшому кутку та сама п’ятірка, яку я зустрів раніше, на сходовій клітці, продовжувала любовні ігри. Тепер я помітив, що дівиці схожі, як дві однакові ляльки. Мабуть, були близнятами. Вони сиділи на дерев’яному подіумі, що раніше виконував роль верстака для роботи по дереву. Одна поклала ноги на плечі партнерові, інша, в схожій позиції, упиралася п’ятами в дерев’яну дошку. Третій хлопець, із котрим я вже раніше розмовляв, стояв поряд і дивився на годинника.
— Я думаю, що переможе довгий, — діловито сказав він мені. — Якщо хочеш, давай поб’ємося об заклад, що Сидоров раніше втомиться. Той, хто програє, повинен буде поцілувати переможця в зад.
Цікава пропозиція. Я її не прийняв, але й не відкинув. Просто промовчав.
— Не хочеш? Тоді, якщо дивитимешся, дай п’ятдесят карбованців.
Я не збирався йому нічого давати. Хіба що затопити в пику, щоб роззув очі і нарешті допетрав, із ким розмовляє. Згадав, що моє обличчя знизу закрите светром. Стягнув його на мить і повернувся до світла.
Він зразу впізнав мене і скосив очі на пояс, де мав бути пістолет. Саме там светр красномовно відстовбурчувався, показуючи, що те, чого він шукає, — на місці.
— А, — пробурмотів примирливо і вже без пихи, з якою почав розмову. — Коли хороша людина, то дивися й так.
Втім, результат поєдинку можна було передбачити. Малий рухався швидко, з невеликою амплітудою. По його спині струмками котився піт. Довгий «працював» повільно і ритмічно, видаючи, наче паровоз, що йде вгору, протяжний звук «ух-х-х». Його партнерка постійно скрикувала. Її білі сідниці ковзали по дереву, і я подумав, що в неї там будуть мозолі.
Малий, здається, вже геть знесилів, його рухи ставали дедалі млявішими, торс опускався нижче й нижче. Нарешті він зупинився, витер обличчя долонями і вилаявся. Партнерка відсунулася, презирливо сплюнула і дістала з кишені чорні мереживні трусики.
— Двадцять одна хвилина, — резюмував арбітр і нарешті приділив і мені трохи уваги. — Шукаєш свою дівчину?
Він знав! Я був ладен схопити його за барки і витрусити все, що йому відомо. Але стримався, ствердно кивнув і погрозливо запитав:
— Де вона? — моя рука лягла на пістолет.
Він, схоже, хотів скоріше мене здихатися і похапцем випалив:
— Ні, ми її не чіпали, (німиїїнечіпали). Вона вибігла на вулицю, ніби за нею сто чортів гналося, і якісь чоловіки, здається, місцеві, схопили і потягли її до «Кінолога».
— Куди? — перепитав я.
— Там, у сусідньому під’їзді, в підвалі, клуб собачників — «Кінолог», — пояснив. — Думаю, вони потягли її туди.
Прокляття. Цього мені тільки бракувало.
— Якщо пройти до котельної, он там двері, — він махнув рукою, — там знайдеш віконце в другу частину підвалу, але в нього не протиснеться й дитина.
Я кинувся в темряву. Ще почув, як «арбітр» сказав:
— Гей, красуне, не варто так квапитися, забери одіж. Тепер зі мною. Дамо їм навіть кілька хвилин фори.
— Ні, — заперечила дівчина. — Забери руки. Я буду тільки з довгим.
Я переліз через кілька куп вугілля і опинився перед невеликим загратованим віконцем. Навіть якщо виламати грати, у віконце міг пролізти лише пігмей.
Чоловіків було п’ятеро. Всі з собаками. Три вівчарки, один бульдог та один хорт. Забагато навіть для мого пістолета.