Старий поліз до кишені, витягнув звідти ще кілька згорнутих рурочкою банкнот і шпурнув їх бармену. Замовив собі і дівиці, що сиділа поряд, по порції коньяку. Дівиця — висока фарбована блондинка з типово слов’янськими рисами обличчя і кавуноподібними грудьми в низькому декольте, здивовано глянула на нього і звично-звабливим рухом підтягнула до себе коліна так, що стало видно товсті стегна. «Кавуни» заколихалися у вирізі, наче запрошуючи негайно скуштувати їх. Вираз її обличчя, досі сонний, тепер став млосно-звабливим. Вона нахилилася до старого і тихо сказала:
— А може, підемо до мене, я тут недалеко…
Він посміхнувся і поклав їй руку на коліно. Рука повільно поповзла під спідницю. Дівиця не повела й бровою. Вираз її обличчя не змінився. Бармен, що бачив усю сцену, байдуже відвернувся до телевізора, що стояв на стійці.
— Я вже немолодий, — сказав старий. — Секс для мене — порожній звук.
— Ну, нічого, я вже зумію тебе розворушити, — хихикнула дівиця.
Старий зловісно посміхнувся. Коли вони попрямували до виходу, бармен спритно потер купюру між пальцями і, впевнившись, що вона не фальшива, засунув до каси.
Автомобіль переїхав по містку через річку Дерикойку і повернув у бік порту. Зупинився біля сірого п’ятиповерхового будинку. За будинком починався бетонний паркан, а з-за паркану стирчали гратчасті силуети портових кранів. Від порту долинало брязкотіння і гудки.
— Не шкодить? — спитав старий.
— Ні, — безтурботно відповіла дівиця. Вона йшла попереду і трикотажна міні-спідниця, що, як рукавичка, облягала круті стегна, заклично рухалася — вгору-вниз, вгору-вниз.
Обстановка квартири була в стилі «модерн». Ворсистий килим, в якому ноги тонули по кісточки. Стіни оббиті тканиною. Величезна софа. Новенькі, в дорогих оправах, без сумніву — для інтер’єру, книги.
— Я в душ.
— Угу, — відповів старий.
Він зазирнув у всі кутки, взяв на кухні ножа і шматок шпагату, розрізав його на чотири частини. Витяг з гнізда телевізора штекер і відрізав майже метр телевізійного кабеля.
Дівиця вийшла з душу в короткому махровому халаті. Під халатом були лише ажурні чорні панчохи, пристебнуті до пояса.
— Роздягайся, — безбарвним тоном сказав старий. — Лягай. Підніми руки.
Вона скорилася. Він обв’язав їй кисті рук шпагатом, а кінці прикріпив до ніжок софи. Дівиця не виказала особливого занепокоєння. В її практиці зустрічалося багато збоченців, які за хорошу плату вимагали чогось особливого. Дехто просив її віддаватися зі зв’язаними руками або прив’язаною до ліжка. Інші клієнти просили прив’язати себе.
— Якщо ти думаєш, що це буде тебе збуджувати — я не проти, — сказала вона.
— Тебе не питають, — пробурмотів у відповідь старий. Те ж саме він зробив з її ногами, дістав з кишені тюбик з кокаїном. Висипав пучку на долоню і, закриваючи по черзі то ліву, то праву ніздрю, голосно вдихнув. Взяв у руку шматок кабеля. Накрутив на долоню.
— Що ти робиш?! А-а!.. — заверещала дівиця, вигинаючись усім тілом. Шпагат уп’явся їй в шкіру, залишаючи багрові відбитки. Старий всунув їй між зуби кут ватяної ковдри, і вона замовкла.
Дівиця здригалась лише до двадцятого удару. Потім тіло її обм’якло. Груди, ноги і живіт були в яскраво-червоних смугах, що ледь помітно кровоточили.
Старий підійшов до бару, взяв там почату пляшку «Портвейну» і хильнув прямо з шийки. Взяв ніж і перерізав шпагат. Був уже під дією кокаїну, і ніж залишав на ногах і зап’ястях помітні порізи. Кинув на диван поряд з нерухомим тілом дві стокарбованцеві купюри.
Він повернувся додому на ранок і зразу ж заснув міцним сном немовляти.
Убивця підійшов до шістнадцятиповерхового готелю «Ялта» точно о десятій. Він не пішов зразу на автостоянку, де один за одним під’їжджали автобуси із запізнілими туристами, а спустився сходами до скверу між автостоянкою і готелем. Дівчина років п’ятнадцяти в сірому светрі і чорній шкіряній спідниці стояла, прихилившись до ліхтаря. Вона нетерпляче озиралася, очевидно, когось чекаючи. Коли повернула голову до п’ятдесятиметрового громаддя готелю, світло впало їй на обличчя.
Мабуть, убивця впізнав у ній когось, бо зразу зблід і відступив у тінь. Він кілька хвилин вдивлявся в обличчя дівчини, бурмочучи її ім’я — «Марія», потім змахнув краплі поту на лобі і помчав за тролейбусом, що рушав з місця.