Загибель підводного човна до цього часу покрита таємницею. У всіх повідомленнях, що мали місце в радянській пресі, загиблим вважається дизельний ракетний підводний човен. «Акули» ж ніби не існувало зовсім.
Виняткова секретність, яка огортає долю суперсучасного підводного човна, що загинув у районі Акулячого архіпелагу в Тіморському морі, свідчить про належність останнього службам зовнішньої розвідки. Доля командира човна капітана першого рангу Штерна і його близьких також до цього часу має більше запитань, ніж відповідей. Користуючись правилом: «Лише факти і більше нічого, крім фактів», ми наводимо відомості з джерел, що заслуговують на довіру, котрі якоюсь мірою торкаються цієї загадкової історії:
1. Ім’я командира човна було відсутнє на меморіальній плиті, встановленій на базі підводних човнів у Севастополі.
2. Дружина командира підводного човна Людмила Штерн загинула при загадкових обставинах.
3. Через два тижні після загибелі підводного човна на узбережжі одного з островів Акулячого архіпелагу знайдено труп людини в формі радянських BMC. Його фотознімки були опубліковані в західній пресі.
4. Після публікації знімків радянськими спецслужбами проведено обшуки в квартирах Штерна і його дружини. Останнє викликане тим, що моряк, знайдений на узбережжі, не був ідентифікований з жодним членом екіпажу.
Частина перша
Сам на сам з океаном
Сірі очі — світанок,
Пароплава сирена,
Дощ, розлука, сірий слід,
За гвинтами біла піна.
Розділ 1
Блакитна макрель була приречена: смерть в океані — звичайна справа. Вона завмерла в зеленій воді серед сонячних блискіток, як завмирає все живе, побачивши над головою молотоподібну тінь морського диявола. П’ятиметрова риба-молот — коричневе страховисько з сірим черевом і виблискуючими жовтим світлом очима, блискавкою налетіла на неї і клацнула величезною пащею з частоколом трикутних зубів. Зграя смугастих сигароподібних рибок-лоцманів, що всюди супроводжують рибу-молота, кинулася на рештки макрелі, які повільно опускалися в глибину. Це була перша здобич, відколи вони потрапили в холодну течію Хіль-Бугус. Вся риба, шукаючи теплої води, пішла звідси. Та рибки-лоцмани не встигли закінчити трапезу і сипонули врізнобіч — щось налякало їх. Риба-молот здригнулася від дивного тремтіння в зябрах. Вона звикла, що кидаються врізнобіч лише при її наближенні. Та цього разу з глибини спливло величезне чорне чудовисько, і вона неохоче відпливла вбік і втупилася в нього жовтими блискаючими очима. З ледь чутним рокотінням спливав ракетоносець радянських BMC. Ракетоносець був надновим, типу «Акула» — двісті метрів завдовжки, висотою з дев’ятиповерховий будинок.
Вода відринула від плескатої високої рубки з червоною зіркою. На містку з’явився командир і відіслав вахтового офіцера в каюту. Вахтовий не здивувався. Так бувало, коли в поході на ракетоносці відчувалася присутність сторонніх: подвійна витрата сухого вина, якого зазвичай видають по п’ятдесят грамів на кожного члена екіпажу. Зачинені каюти на кормі, де екіпажу забороняється з’являтися, запах сигарет у коридорі, хоча палити всюди, окрім гальюну, суворо заборонено.
Ракетоносець спливав у найнесподіваніших місцях. Екіпаж відсилали по каютах. Потім чувся удар шлюпки об борт або гудіння катера. Всі знали — це пов’язано з магічним словом «КДБ». Цього разу вони спливали двічі. Біля узбережжя Мозамбіку, потім на траверзі острова Вай у Сіамській затоці.