Сховавшись за лавку в сквері, я бачив, як з машини вийшов Сук Інсин і тип у міліцейській формі.
Убивця закрив зошита, засунув під дошку і довго дивився на освітлені вікна на другому боці пустиря. Потім пішов до спальні і ліг на ліжко, не роздягаючись і не знімаючи черевиків. Його невидющий погляд упирався в стелю, на якій рухалися тіні, схожі на переляканих котів з вигнутими спинами.
З напівсну його вивів скрегіт ключа в замкові. В прихожій увімкнулося світло. Зайшла жінка, повісила сумочку на ручку дверей і скинула туфлі. Наспівуючи, вимкнула світло в прихожій і пройшла у ванну. Зашуміла вода. Тепер він бачив її відображення в дзеркалі.
Вона зняла спідницю, блузку і повісила на вішалку. Критично оглянула себе у дзеркалі, повертаючись то в один, то в інший бік. Зняла білизну, шпурнула в раковину і залізла до ванни. В неї був розкішний бюст і стрижене світле волосся. Вона милася і наспівувала «Предъявите билет» — пісню модного композитора Корнелюка. Взяла з полички пилочку для нігтів і шліфувала їх, мабуть, півгодини. Вилізла з ванни, накинула халат і стала, дивлячись у дзеркало, розчісувати волосся. І лише тепер помітила його.
Вона охнула, впустила масажну щітку і позадкувала від дзеркала.
— Я тут, позаду, — сказав він. — Не обертайтеся. Не роблячи різких рухів, дістаньте всі гроші, що є в квартирі, і покладіть на стіл.
Жінка повільно підійшла до шафи. Дістала скриньку. Руки тремтіли і відмовлялись їй підкорятися. Вона впустила скриньку, і купюри вкрили підлогу.
— Тепер підійдіть до стіни, поверніться і розстебніть халат.
Вона повернулася і ледве змогла зробити те; чого він вимагав.
— Добре. Стегна дев’яносто два-дев’яносто три. Талія — шістдесят, може, шістдесят п’ять, груди, щонайменше, — третій розмір. Тепер кілька разів поверніться. Чудово — просто Петті Бойд у розквіті краси. Ну добре, — здавалось, він ледве стримує сміх. — Я задоволений. Здрастуй, Мило.
Вона відпустила поли халата, приклала руки до рота, ледь чутно промовила:
— Кощій, — і кинулася йому на шию, ще не впевнена: хоче задушити чи обійняти його. Останнє бажання виявилося сильнішим. Вона обіймала його, і сльози нескінченним потоком текли з очей:
— Скільки років пройшло, Кощію! Так це ти прикінчив того пенсіонера? То був Сук Інсин? Говорили щось жахливе. Це правда — про кіл? Я зразу здогадалася, що це був ти.
Зачіска у неї розтріпалась, сльози стікали по щоках.
«Вона погарнішала», — подумав Кощій.
— Але ти дуже ризикуєш, Кощію. Залишився той, третій. Він тепер начальник міліції. Все місто у нього ось тут, — сказала Милка крізь сльози. Стисла кулачка. — До останнього будинка. Так що можеш вважати себе покійником.
— Спасибі.
— Будь ласка. Я тебе чекала раніше. Тобі ж дали не так багато за те, що випустив кишки тому типові.
— Ні, небагато. Десять років, а потім додали ще.
— То чому ж ти не розповів нічого на суді?
— Вони погрожували, що почеплять на мене вбивство шофера — я залишив там достатньо відбитків пальців, убивство метрдотеля — його бачили зі мною останнім.
А потім вони раптом замовкли. Тому що обоє подумали про ту жінку, котра була причиною стількох роздорів і котра тепер була мертва. Ніхто з них не подав виду, але кожен був упевнений, що інший подумав про те ж саме.
Милка перша порушила ніякову тишу:
— А ти красунчик, як і раніше, — вона витерла мокрі щоки рушником, — і зовсім не змінився.
— Я змінився. І ти змінилась. Але в кращий бік. А ти заміжня?
— Так, мій чоловік капітан першого рангу Штерн командує «Акулою» — ядерним підводним човном. У нього квартира в Севастополі. Але він зараз у поході. А ти в тюрмі, сподіваюсь, не став гомиком?
— Здається, ні. А як поживає твій чоловік? Його не лякає твій експресивний характер?
— Він дивиться на мої витівки крізь пальці, а я — жінка гаряча.
Милка сіла на диван, взяла келих коньяку і випила одним духом. Від цього руху її халат розіпнувся. Вона запнула його, здається, одразу, а може, й ні, блиснувши очима в бік Кощія. В її погляді був чи то виклик, чи то насмішка.