— А що було робити? Ти б зраджував мені з тією, якби…
— Якби вона була жива, — закінчив за неї Кощій. — Ну добре, то справа минула. Ну, так будемо розважатися? — він потягнувся до неї.
— Постривай, — Милка налила повний келих коньяку. — Пий. Тепер все буде добре, все зміниться. Ми поїдемо звідси, подалі від всіх спогадів і від цих людей, котрі не залишають тебе у спокої.
Вона сіла йому на коліна, він обійняв її. Їхні тіла переплелися й покотилися по ліжку. Келих із дзвоном упав на підлогу.
… Ранок був дощовим і холодним. Чорна хмара насувалася з моря, щоб полити місто і розсипатися на сотню білих пухнастих хмаринок. За вікном розхитувалися дерева і тролейбусні дроти, а дощ барабанив у стіну, наче шріт. Потоки води лилися по запітнілому склу.
Милка в халаті кольору кави, під яким нічого не було, збирала на підлозі скалки від розбитого келиха. Кощій, загорнувшись у простирадло, ніби в хітон, лежав на дивані і палив цигарку за цигаркою.
Раптом, наче згадавши щось, витер долонею скло — пустир, німий і похмурий, зазирнув до кімнати.
Кощій дістав чергову цигарку. Припалив від недопалка і щиглем послав його в масивного дерев’яного ідола, що висів над диваном на стіні. Недопалок поцілив ідолові в лоба і, розсипаючись феєрверком іскор, упав на килим.
— Послухай, а що сталося з її дочкою?
— Квартиру спалиш, — невдоволено сказала Милка і, піднявши недопалка, кинула його в попільницю на столі. Халат розіпнувся, і вона запнула його звичним повільним жестом.
Вона кинула погляд на Кощія і, побачивши, що її жест залишився непоміченим, повільно простягла руку і взяла зі столу другого келиха. Покрутила в руках і несподівано жбурнула в дерев’яного ідола.
Кощій ледве встиг прикритися руками, як град скалок посипався на нього. Він розплющив очі і побачив, що масивний ідол, повільно розхитуючись, видирає зі стіни невеликий шуруп, на якому висить.
— Тільки не це, — ще встиг сказати він. Ідол полетів йому на голову.
— Дізнавшись, що її мати плуталася з учнем, та ще й з цілковитим нікчемою, вона закололася кинджалом, а потім викинулася з дев’ятого поверху. Дідька лисого я тобі щось скажу.
Розділ 3
Примирення відбулося близько опівдня, коли сонце визирнуло з-за хмар і його гарячі промені залили кімнати. Сонячні зайчики стрибали по стінах, по меблях, по килиму. І не залишали жодного шансу Милчиній злості. Вона дістала з шафи святковий костюм свого чоловіка і кинула його Кощію:
— Одягайся, Казанова, не будемо ж ми сидіти, набурмосившись, до ночі.
Кощій не дуже здивувався. Милка залишилась в його спогадах якраз такою непередбачуваною, з несподіваними перепадами настрою дівчиною. Навпаки, він би дуже здивувався, якби все було інакше.
Кощій повернувся перед дзеркалом і невдоволено знизав плечима:
— Твій чоловік — досить-таки огрядний хлопець, і я дуже незручно почуваю себе в цьому одязі. Крім того, відчуваю себе боржником пана Штерна.
— Сама з ним розрахуюсь. А ти був одягнений, мов опудало, — відповіла Милка, закінчуючи макіяж.
— Звідкіля мені було знати, що зараз одягають? В тюрязі за новинками моди якось не дуже послідкуєш. А ти — невже збираєшся йти в цьому?
На Милці була міні-спідниця, навряд чи ширша двох долоней.
— Я пам’ятаю, що ти полюбляєш міні, але щоб так… Втім, зараз за тобою не слідкує Буцефал. До речі, що з ним сталось?
— Я чула, що він одружився з якоюсь старою гримзою і виїхав чи то до Києва, чи то до Харкова.
В ресторані «Парус», на терасі з видом на море, вона замовила два коктейлі «Чорна смерть».
— Може, бажаєш чогось іншого?
— А, біс із ним, — відповів Кощій, з підозрою глянувши на свій келих з темною рідиною. — Навіть не уявляю, що зараз п’ють. «Чорна смерть», то нехай буде «Чорна смерть».
В глибині залу, на подіумі, довговолоса трійця музикантів видобувала з рояля, контрабаса і ударних щось дуже схоже на блюз. Було ще дуже рано, і тому ніхто не танцював.
— Ти в тюрмі вів тверезий спосіб життя? — спитала Мила.
— Ні, там за гроші можна дістати все, що завгодно — алкоголь і навіть жінку.
— Алкоголь? В тюрму можна пронести випивку?
— Навіть дуже просто. Це старий трюк. Він відомий з того часу, коли винайшли презерватив.
— Оце ще, — хмикнула Милка. — При чому тут…
— Зека чи вільнонайманого примушують його ковтнути, потім, коли він вже в шлунку, а зовні лише кінчик, заповнюють горілкою. Зав’язують ниткою, а її кінець прив’язують до зуба. Так виходить живий резервуар. Після цього потрібно тільки дістати кінець презерватива і потримати чоловіка головою донизу. Рідина виливається, а слідом виймається «гумка»… З жінками ще простіше.