Валютний бар у готелі «Ореанда» щойно відкрився, і тому відвідувачів було мало. В основному дівиці легкої поведінки, яким не поталанило вчора з клієнтами і які сьогодні вийшли на промисел раніше, аби випередити своїх більш щасливих подруг і надолужити згаяне. Покурюючи довгі коричневі цигарки «Море», вони обмінювалися думками про здібності в коханні і товщину гаманців іноземців різних націй. І всі сходилися на тому, що найкращими, безумовно, є південноафриканці, яких тільки другий рік, дякуючи потеплінню в дипломатичних стосунках, пускали в Союз. Мужні, статурні африканери, справжні нащадки бурів, вражали галантністю і смітили грошима, затьмаривши навіть багатих американців..
Ніхто не звертав уваги на двох молодиків, що біля стійки вели тиху бесіду.
— Двісті мадери.
Бармен довго не міг відкоркувати пляшку — його правицю пронизав гострий біль якраз у місці перелому, коли він упізнав у високому, пристойно одягнутому відвідувачеві того молодика, який нещодавно зламав її.
— Ти, я бачу, не радий, то можу піти, але навідаю тебе сьогодні вдома, — сказав Кощій.
— Ні, ні,— злякано закрутив головою бармен. Нарешті він таки впорався з пляшкою і зміг налити відвідувачу в склянку, чимало розхлюпавши на стійку.
— Мене цікавить та дівчина, яку я мав придушити, — миролюбно сказав Кощій. — Ану, поворуши своїми звивинами — де я можу її знайти?
У бармена округлилися очі, брови поповзли вгору і заворушилися вуха. Він озирнувся, злякано хитнув головою:
— Не можу сказати, бо мене вб’ють.
Кощій здивовано витріщився на той феєрверк міміки. Хлюпнув з пляшки в другу склянку і посунув бармену:
— Випий. Я, мабуть, помилився, коли прохав тебе поворушити звивинами. Звивина в тебе одна і та рівна. До речі, як твоя рука?
Бармен закашлявся, похлинувшись мадерою. Руки в нього так тремтіли, що він не зміг тримати склянку і поставив її на стійку.
— Ламає на негоду? Бовдуре, та я не про ту, про здорову. А хочеш, будемо друзями? — Кощій схопив бармена за краватку і сіпнув так, що той ударився обличчям об стійку. — А друзі повинні ділитися секретами. Якщо ти скажеш мені свій, то я тобі — свій.
Струнка офіціантка, що проходила повз стійку, здивовано витріщила очі на цю сцену. Бармен кинув на неї благальний погляд. Кощій простежив за поглядом. Посміхнувся офіціантці своєю найчарівнішою посмішкою:
— Не дивуйтеся, це мій двоюрідний брат. Трохи посперечалися через дівчину. Але я його так люблю, що поступлюся першою-ліпшою. Крім вас, звичайно, — він повторив свою чарівну посмішку і послав офіціантці повітряний поцілунок.
Офіціантка посміхнулася у відповідь криваво-червоною золотозубою посмішкою і пішла в зал, звабно похитуючи стегнами.
Кощій повернувся до бармена:
— Ну добре, братику, коли ти такий упертий, то я навіть згоден відкрити свого секрета першим. — Він нахилився до зблідлого обличчя бармена. — Ламання рук та ніг — це моє хобі. А основна професія — садити на кіл упертих типів на зразок тебе. Чув про пенсіонера на розі Московської і Гоголя? Моя робота.
Він ще раз смикнув бармена за краватку, ніби непокірного коня за вуздечку, і той знову вдарився обличчям об стійку. У нього з носа потекла юшка, капаючи в склянку з мадерою і надаючи рідині пурпурного відтінку. Бармен поворушив розбитими губами.
— Ну! — Кощій трохи послабив хватку.
— Тусується зі шпаною в покинутому складі на Рибзаводській вулиці, вони здають її за гроші напрокат «бабаям». («Бабаями» в Ялті називали кавказців).
Кощій змотав краватку з руки, поплескав бармена по щоці:
— От і молодець. Ну, бувай, якось забіжу. Бережи руку, — і пішов до виходу.
Частина третя
Марія
Дітям її лягла довга путь,
Хай янголи їх збережуть.
Розділ 1
Хмара насунула з моря і закрила небо. Дощ полив, наче з цебра. Марія пролізла крізь дірку в гратчастій огорожі, пройшла садом по ледь помітній в траві доріжці і опинилася перед невеликим флігелем, прихованим з усіх боків кущами бузку. Збоку флігель здавався нежилим. Мабуть, причиною тому були облуплені стіни і забиті дошками вікна. Вона зайшла під навіс, згорнула парасольку і відкрила двері.