Флігель був чимось середнім між майстернею і жилим приміщенням. На стінах висіло кілька картин. Під стіною стояв старий шкіряний диван з фігурною, оздобленою деревом спинкою і шкіряними валиками. За ніжки правили чотири червоні цеглини. На дивані, підклавши валик під голову, лежав стрижений наголо здоровань два метри зростом, у чорній майці, жмаканих брюках і курив «Приму». Попіл повільно осипався йому на груди, і він час од часу струшував його на підлогу.
Марія пройшла в куток. Відкрила стару, похилену набік шафу, стягнула через голову светра, розстебнула блискавку на спідниці, і та зісковзнула вниз.
Здоровань піднявся на лікті, щоб краще бачити. Світло від лампи тепер падало йому на обличчя, і на підборідді було помітно два перехрещених шрами. Марія дістала з шафи витерті до білого джинси і сорочку.
— Гроші принесла? — спитав здоровань, струшуючи попіл у склянку на столі.
— Він не прийшов, — Марія натягнула джинси і застебнула сорочку. — На вулиці жахлива злива.
Марії було п’ятнадцять років, і вона зовсім не пам’ятала свою матір. Її перші спогади були пов’язані з дитячим будинком, звідки кілька разів тікала і куди її завжди повертали. Але цього разу більше не шукали, мабуть, визнавши вже повнолітньою. Марія довго ночувала на горищі напівзруйнованого будинку або на пляжі під перекинутим баркасом. Там на неї і наштовхнувся Макс, як він себе величав, — вільний художник.
Того ранку вона прокинулася від холодного ранкового бризу і, побачивши поряд з собою молодика з волоссям до плечей, окладистою бородою і татуюванням на шиї, забилася в куток. Її вже кілька разів намагалися згвалтувати, і вона не чекала від цього типа нічого хорошого.
— Який типаж, — піднесено сказав бородань. — Чорний перекинутий баркас, крізь дірку видно спливаючий з моря сонячний диск. Косі промені вихоплюють з тіні довгі босі ноги, підтягнуті до підборіддя. У волоссі пісок. На щоках ледь помітний рум’янець. Сюжет для Гогена або для мене.
Макса в житті цікавили лише дві речі — живопис і жінки. Причому живопис був на першому місці. Він кілька разів провалював іспити в Інститут мистецтв, результатом чого було лише те, що ще більше впевнився в своїй геніальності. Скільки живописців померли невизнаними, лише згодом ставши відомими всьому світу! Врешті-решт йому остогидли батьківські нарікання на дармоїда-сина. Він взяв пензлі і фарби, прихопив усі гроші, що знайшов вдома, і сів у поїзд, щоб ніколи не повертатися в остогидлу Пензу. Поїзд ішов на південь, а Макс сидів у купе і уявляв себе Полем Гогеном, що вирушає на Таїті, де створить всесвітньовідомі шедеври. До Таїті він доїхати не зміг і зупинився в теплій Ялті, де були і пальми, і руїни стін старовинних фортець.
Макс повів Марію з собою, і з того часу вона жила в його флігелі. Спочатку він умовив її позувати без одягу, а потім і лягти з ним у ліжко.
Здоровань зі шрамом продавав картини Макса і заразом забезпечував недорогими дівчатками кавказців і грошовитих курортників.
— Не прийшов, — здоровань кинув недопалок у склянку. Недопалок зашипів на дні. Казна-що. А справа здавалася вірною. До нього підійшов стариган і запропонував за Марію дві тисячі дерев’яними. І навіть заплатив завдаток. Стариган мав «Рено» і здався йому солідним клієнтом. Вона мала прийти на автостоянку біля готелю «Ялта» і чекати, поки до неї не підійдуть. Ну й біс із ним! Хоча б завдаток він залишить собі.
— Ну, раз ніхто не прийшов, тоді іди сюди, — здоровань почухав у паху і стягнув через голову майку.
— А де Макс? — з осторогою і надією спитала Марія.
— Іди сюди, тобі кажуть.
— Чого це?
— Сама знаєш, чого.
— Ну, ось що, — сказала Марія рішуче. — Коли вже Максу потрібні гроші, то я роблю це за гроші, і ти нічим не кращий за інших.
— Ах ти стерва, матір твою!.. — здоровань підвівся з дивана, скриплячи пружинами, і понуро посунув до неї. — Ану, іди сюди!
Марія позадкувала і спиною вперлася в двері. Здоровань із розставленими в боки руками наближався до неї. Марія намацала ручку дверей. Двері відчинилися, і вона опинилася на ганку.
— Помокни там трохи, — сказав здоровань і зачинив двері на защіпку. — Може, будеш зговірливішою.
Ганок був під невеликим навісом, але вітер майже безупинно шпурляв у неї пригорщі великих дощових крапель і сорочка за хвилину стала мокрою і прозорою від вологи. Вітер гримав жерстю і свистів у ринвах.