— Не продав жодної?
— Не беруть це твоє абстрактне лайно. Гібон у розбитому дзеркалі, це що — автопортрет? А «Правда» в унітазі? Краще б голих дівок малював. Наприклад, свою, Рафаель, — здоровань кивнув у бік ліжка, презирливо сплюнув на підлогу. — Можу дати п’ятдесят в борг. Завтра або повернеш, або дівку свою на ніч віддаси мені. Та скажи їй, хай не комизиться, бо швидко кістки переламаю.
— Ти що, і дня не можеш без баби?
— Не можу, — згодився здоровань і дістав півсотенну банкноту.
Максові очі загорілися. Він підвівся з дивана і простягнув руку: — Давай!
Але банкнота хутко зникла у волохатому кулаці.
— Я не продаю, а купую товар. Товар продається?
Макс перевів погляд на Марію. Вона з головою закуталася в ковдру, але продовжувала тремтіти. На його обличчі відобразилося вагання. Нарешті він наважився і махнув рукою:
— Продається.
Розділ 3
Їх було чоловік десять. Шпана від шістнадцяти до двадцяти, з тих, які в темному провулку перекидають з рук у руки запізнілого перехожого, а потім перевіряють на його боках міцність своїх бутсів. Вони палили дешеві цигарки, сидячи на дерев’яних ящиках під глухою стіною, до самої верхівки обмальованою свастиками, зірками і написами типу: «Цой — Бог!»
Кощій одразу упізнав її. У неї були такі ж розкішні кучері і такі ж темні очі, як і в матері. Вона сиділа на колінах у худого довговолосого типа з окладистою бородою і в джинсових шортах. Наколки від зап’ясть до шиї свідчили про його неабияку фантазію. Проти них тюремне татуювання Кощія на тильному боці кисті у вигляді серця і букви «А» здавалося скромним і нецікавим.
Назустріч Кощію з натовпу підвівся стрижений наголо здоровань. На ньому була чорна майка з білою дулею на всі груди, підписаною: «Хто не працює, той не їсть». На оброслому щетиною підборідді перехрещувалися два шрами. В погляді були презирство і погроза. Зблизька він скидався на помісь Фантомаса з банківським сейфом.
— Чого тобі? — процідив здоровань крізь зуби. Так, мабуть, міг би звертатися ваговоз до хробака, що виповз на автостраду.
Але він так і не дочекався відповіді. В наступну мить короткий і сильний удар передніми фалангами пальців у шию звалив його на коліна. А другий, ногою в обличчя, кинув назад у натовп. Здоровань упав навзнак і більше не підвівся. Тільки стогін, що виривався з розбитого рота, дозволяв сподіватися, що він ще не помер.
Це був єдиний звук, що порушував тишу, — компанія притихла. Дихнув вітер, і стало чути, як загули дроти…
— Приватна компанія «Мордобій та швидкі і високоякісні переломи кінцівок», — пояснив Кощій, обтрушуючи пил зі штанів.
— Чого ти хочеш, чоловіче? — з острахом запитав довговолосий.
— Твою дівчину, — відповів Кощій. Краєм ока він піймав здивований погляд її темних, широко розкритих очей.
— Дівчину? — довговолосий засміявся хрипким доброзичливим сміхом. — Так би одразу і сказав. Нащо було ображати хорошу людину? На півгодини — двадцять п’ять, на ніч — півсотні. Хоч вона й була зайнята. Але, — він кинув погляд на здорованя, що нерухомо лежав на землі, — схоже, уже звільнилася.
— Як її звати?
— Марією. Але навряд чи це важливо в таких справах. Дівчинка — що треба. Тобі сподобається. Ти подивись — Мерілін Монро, — він примусив її підвестися. — Не дивись, що малолітка: груди — другий розмір.
Вона навіть не повела бровою, лише ліктем відхилила його руку.
— Назавжди.
— Ну, назавжди… — він замислився. — Назавжди — тоді, мабуть, «Катерину».
Кощій дістав пачку купюр, розірвав обгортку і витягнув дві хрусткі банкноти.
Натовп зашумів, дехто встав, щоб краще бачити, та підійти ближче ніхто не наважився.
— О, відразу видно джентльмена, — з повагою сказав довговолосий. — Але що це?
— Бакси.
Долари у вісімдесятих ще не ходили досить широко і крупні купюри були в дивину.
— Оце так! — довговолосий, не приховуючи захоплення, роздивлявся дві зелені банкноти. Понюхав. — Містер, а може, хочете пару картин? Або ось що: бажаєте ще дівчаток? За такі папірці — скільки завгодно!
— Мене влаштує ця. Але якщо когось з твоєї компанії зустріну з нею… — Кощій підійшов і взяв довговолосого за вухо. Довговолосий охнув. — Я повернусь і зроблю з тебе людину-свиню.
— Кого? — довговолосий корчився від болю.
— Відріжу ноги-руки, язик, і виколю очі.
Кощій відпустив вухо і відважив довговолосому стусана так, що той упав, зламавши кілька ящиків. Його вухо кольором нагадувало перезрілий помідор.