Милка сиділа в постелі, схрестивши ноги по-турецьки, і розчісувала волосся. На ній була лише ефірна нічна сорочка. Прозора тканина, покликана більше демонструвати, ніж приховувати.
Милка ще ніколи не прокидалась так рано, але сьогодні Кощій захотів піти і пішов. Вона не змогла його втримати. Після того, як рана трохи затягнулась, він метався в чотирьох стінах, як вовк у клітці. І рано чи пізно, але це все ж мало статися. Він не сказав, але вона і так знала, куди він міг піти. Милка не відчувала ревнощів. Зваживши все, прийшла до висновку, що у Кощія нічого не може бути з цим дівчиськом. І його платонічне ніжне почуття до неї тепер навіть зворушувало її. Але чим більше вона про це міркувала, тим сильніше відчувала, що в душі знову починає проростати насіння ревнощів. Адже дівчина дуже схожа на свою матір. Це нагадує капітуляцію смерті перед його почуттями до тієї жінки.
«Чорт знає що! Містика якась. Краще про це не думати», — нарешті вирішила вона.
З відкритого вікна долинали звуки ранкового міста, дихання вітру приємно лоскотало тіло. Завиваючи електромоторами, проносились перші тролейбуси. Вона з задоволенням оглянула себе у дзеркалі: чудова фігура. Не гірша, ніж у «мочалок» з календарів, якими прикрашені всі підземні переходи міста. Колись, ще до того, як у неї з’явився Штерн, вона також знялася для такого, їй заплатили за це майже тисячу, а потім довелося витратити втроє більше, щоб скупити все, що потрапило до міста. Один такий календар і зараз лежить у неї в шафі під білизною.
Довгі ноги, вузькі стегна. З талією теж все як треба. Вона задерла сорочку і критично оглянула себе — рівна бронзова засмага і ніяких білих смуг поперек грудей і стегон. Кожного ранку, коли сонце освітлювало кімнату, вона відкривала вікно і двері на балкон, ставила крісло і засмагала оголена. Цікаво, а раптом і на неї дивиться в бінокль якийсь псих? Ні, такі народжуються раз на сто років. А в цьому сторіччі вже народився один.
Вона опустила сорочку. Все добре. Це була її примха — купити шведську спальню з величезним дзеркалом і поставити поряд із софою. В цьому була якась пікантність. І навіть Штерн погодився з її примхою. Штерн. Іноді її навіть лякала його прив’язаність. Два тижні тому, коли Кощій приповз до неї з простреленим плечем, він з власної ініціативи поїхав на свою холостяцьку квартиру в Севастополі, залишивши її саму піклуватися про Кощія.
Куля пройшла навиліт, не зачепивши кістки. І, якщо не рахувати велику втрату крові, рана була легкою.
Коли в двері подзвонили, годинник показував чверть на сьому. Милка якраз закінчувала педикюр.
Вона встала, нічна сорочка ледь прикривала стегна, якщо стосовно до прозорої тканини можна вживати поняття «прикривала». Посміхнулася собі в дзеркало: він все ж повернувся.
Відкрила — на сходовій клітці стояло кілька чоловіків у цивільному і один у формі. Остовпівши, вона хотіла зачинити двері, але хтось вставив у щілину черевик. Її відштовхнули вбік і, ткнувши в обличчя міліцейське посвідчення, в квартиру пройшли п’ятеро з пістолетами в руках. Двоє стали обабіч дверей, що вели в кімнату. Один ударом ноги розчахнув їх, а другий, тримаючи пістолета напоготові, кинувся досередини. Двоє інших проробили те ж з дверима в кухню.
Міліцейське посвідчення не вплинуло на Милку, її переляк тривав не більше хвилини і відносився лише до припущення: що могло б статися, якби їй вдалося втримати Кощія.
— Ану, забирайтеся звідси, брудні свині! Де ордер? Хто покаже мені ордер? — вона кинулася до того, що стояв біля дверей. Він один був одягнутий в міліцейську форму. На плечах виблискували полковницькі зірки.
— Заткни пельку! — гаркнув він, свердлячи її колючим поглядом з-під кошлатих брів. — Ми шукаємо убивцю.
— Це квартира капітана першого рангу Штерна! Так ви маєте ордер? — вже більш миролюбно сказала Милка. Пізнавши у ньому начальника ялтинської міліції, вона вирішила не загострювати ситуацію.
— Я знаю, чия це квартира, — зло прошипів полковник їй в обличчя. — Ніякого обшуку тут не робиться.
Його люди, відповідно вимуштровані, зазирали у всі кутки — під софу, в комірчину, в шафу, вивертаючи ящики з білизною.
— Він був тут? Говори, шлюхо! — полковник взяв Милку за плече і труснув. Сорочка на ній тріснула і сповзла з плеча, виставляючи тіло, яким вона щойно милувалася, на огляд п’ятьом чоловікам.
— Забирайся звідси, брудна скотино! — верескнула Милка, притримуючи сповзлу тканину. Це було вже занадто, такого вона не подарує нікому.
Один у цивільному подав полковнику плакат-календар. На плакаті Милка, на кілька років молодша, хтиво розтуливши пухлі губки, стояла на колінах лише в панчохах і чорних мереживних трусиках.