Пак купався в її синіх, схожих на Жовте море, очах:
— Так, мой міла-Міло.
— Ти забув інші слова?
— Так, мой міла-Міло.
Вона посміхнулася йому і торкнулася губами щоки. Пак ніколи не хвилювався. Роки тренувань привчили його до того, що свідомість повинна бути спокійною, як гладінь гірського озера в повний штиль. Але тепер йому здалося, що серце забилося частіше.
Борис відірвався від дійства на подіумі тільки тоді, коли дівиця шпурнула в зал трусики, і два голубих прожектори, що схрещувалися на ній, погасли. В залі шалено рукоплескали.
Борис озирнувся — Милки ніде не було. Він підвівся, кинув на стіл кілька банкнот і повільно пішов до виходу, зазираючи в кожен кут.
Милка палила цигарку у вестибюлі:
— Вас не цікавить стриптиз, Борисе? Чи віддаєте перевагу йому в більш інтимній обстановці? — вона кинула на підлогу недопалка, і той, наче міні-ракета, вибухнув снопом іскор. — Поїдемо до мене? — Її рука лягла на його руку, а погляд метнувся по залу — сумочка залишилася висіти на спинці стільця.
Досвідчений серцеїд і дамський догідник, Борис відмітив якусь фальш в її тоні, та це вже не мало значення — через годину все буде скінчено.
— Ми поїдемо зараз? — перепитав Борис.
— Ну, звичайно, — розвіяла його сумніви Милка. — Тільки от досада, я забула свою сумочку…
Борис кинувся в зал.
Коли чоловік повернувся за сумочкою, Пак уже стояв за рогом. Назад чоловік йшов, насвистуючи.
«Мабуть, задоволений сьогоднішнім днем, — подумав Пак. — Може, завтра мав би подяку в наказі». Свист обірвався поряд з Паком, і Пак зрозумів, що чоловік шукає поглядом Милчин автомобіль.
Пак міг завдати в одному стрибку до п’яти смертельних ударів. Але він не знав, чи повинен убивати цю людину. Зупинити — не значить убити. Він м’яко підстрибнув і ударив два рази лівою ногою. Перший — «дольо-чагі» в обличчя, другий — «хільки» в потилицю. Перший він зробив, як роблять спортсмени — підйомом стопи. Якби «дольо-чагі» був бойовим — подушечками пальців, він би увігнав чоловікові ніс у мозок. Чоловік гепнувся, як лантух, і більше не ворушився.
Пак нахилився над тілом — серце билося. За себе Пак не боявся. Все трапилося за частку секунди, в цілковитій темряві: чоловік не міг його побачити. Він озирнувся — ні душі. Далеко в кінці провулка ледь жеврів напис «Універсам». Пак відтягнув чоловіка до стіни будинку, щоб його випадково не переїхав автомобіль, і пішов назад.
Розділ 11
Старшина Борщ сидів у темряві біля вікна і дивився в бінокль на розцвічений прямокутниками освітлених вікон будинок. Два вікна на восьмому поверсі, як і раніше, були темними. З сусідньої кімнати долинало важке дихання, сміх і вовтузіння. Там Прохоренко займався з хазяйською дочкою коханням.
Два дні тому Борщ пішов на повідку в того авантюриста — згодився влаштувати в цій квартирі спостережний пункт. Прохоренко одним лише йому відомим способом дізнався, що господарі квартири в довгостроковому закордонному відрядженні і, не звертаючи уваги на протести Борща, за п’ять хвилин відімкнув замок «Лоск» з мільйоном секретів. А потім з’явилася дівчина — дочка господарів, студентка, що несподівано приїхала і застукала їх тут.
Борщ хотів ганебно накивати п’ятами і в душі вже оплакував звільнення з органів. Але Прошка сказав: «Не розпускай нюні, я все влаштую».
Першого дня було всього — і крику, і сліз. Дівчина поривалася дзвонити в міліцію. І він думав, чи не випередити події — написати кляузу на Прохоренка — може, пощастить врятувати хоча б свою шкіру. Та зараз, схоже, все влаштувалося. Дівчина в сусідній кімнаті хихоче і розгулює по квартирі в чому мати народила. А на нього навіть не звертає уваги. Ніби він і не чоловік, а щось середнього роду. Називає його «татусем» і погладжує по лисині гарячою долонькою. Вважає їх чи то гангстерами, чи то рекетирами, і закохана в Прошку по вуха.
Невже так на них усих діє сажень в плечах і м’язи — баскетбольні м’ячі? Він із прикрістю зітхнув і взявся приміряти поведінку дівчини до своїх трьох дочок. Дві старші просто мліють, коли Прохоренко заїжджає за ним на чергування, а молодша… Про молодшу Борщ додумати не встиг. Перед будинком на тому боці вулиці, верескнувши гальмами, зупинилася шоста модель «Жигулів» і з неї вийшла блондинка у вечірній сукні. Та, яку вони «пасли» останніми часом. Він перевів бінокль на вікна і став чекати, поки спалахне світло. Світло не вмикалося, це здалося Борщу дивним.