— Ну і нащо ти пришив цю бабу? — Прохоренко презирливо окинув поглядом згорблену фігуру Петрова. Статурний, ефектний брюнет, але весь лоск зараз як рукою зняло. — Може, вона відмовилася з тобою переспати?
— Мені наказав… полковник, — Петров опустив руки — мабуть, лише тепер збагнувши, хто перед ним. — Якщо ти мене пов’яжеш, він тобі не подарує.
— Іди ти!.. — Прохоренко глибоко задумався. Якщо таке бажання полковника Говорова, а він витягне на світло цього слизняка, то добра йому не буде. Говоров відкрутиться, навіть принісши, якщо треба, в жертву свого любимчика. А його, Прохоренка, кар’єра зразу опиняється під величезним знаком запитання. Прокляття! Схоже, полковник веде якусь незрозумілу йому свою гру. І доведеться покрити цього нікчему Петрова.
Якби Прохоренко знав, що полковника Говорова вже добу немає серед живих, він би зараз із задоволенням скрутив би Петрова і відправив у камеру. Але про це ще не знав ніхто. Дружина Говорова, що давно звикла до відсутності чоловіка, зніме тривогу лише завтра. Тому Прохоренко з жалем засунув пістолет у кобуру під пахвою і махнув у вікно Борщу.
— Ну добре, слизняк, цього разу я з тобою, але наступного — начувайся!
— Ніж, — простягнув руку Петров.
— Хай побуде в мене, а то ще всадиш його мені в печінку і засунеш моє тіло в сміттєпровід разом з тілом цієї кралі.
Тремтячий неон освітлював її тіло і на стінах танцювали тіні, наче за вікном махав крилами велетенський птах. Вона лежала між софою і дзеркалом. На ній була біла, дуже відкрита сукня. Розсипане світле волосся — численні платинові кілечка — ще більше підкреслювали блідість обличчя. Неприкриті, неприродно зігнуті стрункі ноги розбудили у Петрова бажання.
— Треба було зразу як слід порозважатися з нею. Кретин.
Петров позирнув на блукаючу усмішку Прохоренка.
— Я не некрофіл, на відміну від деяких. У мене до жінок інший підхід, — він помітив, як Прохоренко стиснув кулаки, і швидко змінив тему. — Тіло треба буде до ранку кинути в море. Там, внизу, її машина. Бери, — взяв тіло під пахви обережно, аби не забруднити костюм у кров.
Прохоренко нахилився, але шурхіт, що долинув від дверей, примусив його обернутися. В дверях стояв невисокий кореєць. Прохоренко здивовано випростався. Це було схоже на видіння — глуха ніч і кореєць у дверях. Хвилину вони стояли, втупившись один в одного. Було чути, як по вулиці промчав автомобіль, а в шибку б’ється вітер.
— Міліція, — сказав Прохоренко. — Проходь!
Вузькі очі корейця ще більше звузилися і стали схожими на дві оглядові щілини в броні, а обличчя, наче у фільмі жахів про перевертнів, раптом перетворилося в застиглу маску — ніздрі розширилися, губи розтислися, з рота вирвалося шипіння, схоже на зміїне. Ноги завмерли трохи ширше плеч, стопи паралельно, коліна зігнуті. Тепер його голова була не вище сонячного сплетіння величезного Прохоренка.
— Ну ти, личино, — Прохоренко зробив до корейця два кроки і штовхнув його кулаком у груди.
Цього штурхана, здавалося, було достатньо, щоб дрібний кореєць вилетів на сходову клітку і шкереберть покотився вниз. Але кулак наче наштовхнувся на кам’яну стіну — кореєць навіть не здригнувся.
— Ах ти… — Прохоренко хотів дістати пістолет. Мав напрочуд швидкі рефлекси. В діставанні пістолета він тренувався півгодини кожного ранку перед сніданком, але за рефлексами корейця стояла тисячорічна практика — в його гени рефлекси почали закладатися ще з часів династії Цін. Як тільки рука Прохоренка відірвалася від грудей корейця, той зробив невловимий порух корпусом, і кисть руки Прохоренка опинилася в нього під пахвою. Ще один непомітний рух, чи це було продовження першого, і ліве передпліччя вдарило Прохоренка в ліктьовий суглоб. Чіткий хрускіт кісток заглушив несамовитий крик, і Прохоренко упав на коліна.
Кореєць засунув руку йому під піджак, дістав пістолет і ніж. Пістолет шпурнув у куток, а ніж підніс до очей і уважно оглянув.
Нахилився над Милкою. Коли випростався, вираз його обличчя не змінився.
— Хто? — тихо запитав він. Навіть у цьому одному слові відчувався акцент. Воно прозвучало, як «хіто».
Прохоренко, упираючись неушкодженою рукою в підлогу, намагався звестися.
— Хто? — удар п’ятою роздробив Прохоренкові кисть, і він з ревом гепнувся на підлогу.