Тепер він знав, що повинен боятися риби-молота, знав і те, що вона припливе вночі. Ліг на середину плота, підібгав ноги під себе і проспав до вечора. Коли звечоріло, він взяв у руки весло і сів, прихилившись спиною до щогли. Весло було якою-неякою, а все-таки зброєю.
Риба припливла тільки перед ранком. Було темно, але Кощій чув, як вона нишпорить навкруг плота. Іноді вона підпливала так близько, що величезний хвостовий плавець закривав зорі на обрії. Кощій намагався не ворушитися, сподіваючись, що відсутність руху змусить рибу піти. Нарешті вона випірнула зовсім поряд, ткнулася писком у пліт і кілька хвилин штовхала його носом, наче м’яч. Кожен поштовх валив Кощія на пліт і він подумав, що коли вона зараз відкриє пащу, то зразу ж проштрикне гуму одним зі своїх гострих трикутних зубів. Кощій спробував злякати рибу криком, але вона не звернула на це найменшої уваги. Бити веслом, згадавши вчорашню купіль, Кощій не наважився. Він натиснув долонею на мокру гуму і з силою провів. Гума видала бридкий, неприємний звук, що різав слух. Риба-молот пірнула в глибину і зникла.
Кощій трохи оговтався — у нього з’явилася зброя проти риби. Вона боїться різких звуків. Якийсь час він не бачив рибу-молота і не чув плескоту розтинаючих воду плавців. Він підвівся, намагаючись роздивитися її, і тієї ж миті був збитий з ніг великою сріблястою рибою, що вистрибнула на пліт. Він підвівся на ноги, але був збитий з ніг вдруге — за сріблястою рибою на пліт кинулася риба-молот. Перша рятувалася від погоні, друга — переслідувала здобич. Пліт здибився, наче баский кінь. Кощій відчув, що падає. Поряд пролунав хрускіт сталевих щелеп.
Коли він випірнув, пліт уже похитувався метрів за двадцять. Ще ніколи в житті Кощій не плавав так швидко. Він не пам’ятав, як опинився на плоту. Все сталося так, що він не встиг навіть ні про що подумати. Серце вискакувало з грудей, Кощій не міг дихати. Все тіло боліло. Удар риби зчесав йому шкіру на грудях. Луска в неї була наче з металу. Рана кровоточила. Кощій торкнувся обличчя — щока сіпалася. Руки тремтіли. Тремтіння в руках швидко припинилося, але залишилося відчуття приреченості. Риба буде припливати ще і ще, доки не одержить своє.
Розділ 6
Дві безсонні ночі зовсім вимотали Кощія. Риба-молот не з’являлася. І, як назло, на пліт не впало жодної летючої риби, хоч їх сріблясті зграйки то тут, то там з’являлися над водою. Він спробував спіймати хоч якусь рибу руками. Біля плоту її кишіла незліченна кількість, але кожного разу риба, відчуваючи себе у своїй стихії, вислизала між пальцями.
Це заняття відняло в Кощія весь день. Зрештою, йому вдалося оглушити півметрову рибину, але, на жаль, вона була в неймовірно твердій лусці. Кощій спробував здирати луску руками, та вона мала такі гострі краї, що через півгодини його руки були порізані, наче об скло, і кров, змішуючись з кров’ю риби, стікала в воду. Кощій раптом злякався, що запах крові може привабити рибу-молота. Але, мабуть, запах крові дуже повільно розповсюджувався у воді. Риби не було, і він нарешті дістався до м’яса. М’ясо виявилося холодним і жорстким. Але Кощій все одно жував його, поки не заболіли щелепи.
Після кількох шматків голод і спрага відпустили його. Кощій приліг і поклав залишки риби поряд. Задрімав. Здається, йому навіть приснився сон. Прокинувся від пекучого болю в стегні. На стегні, через розірвані штани, було помітно величезне садно, що кровоточило. Він підскочив і побачив, що риба-молот несе в пащі залишки його здобичі разом зі шматком тканини. Кощій вибухнув найбруднішими прокльонами, які тільки знав. Будь риба-молот поряд, він кинувся б на неї з веслом. Але те, що він раптом побачив поруч з плотом, остудило його запал і примусило забути про біль. Поряд плив великий зелений лист, схожий на лист папороті. Кощій виловив його. Теплий зелений лист тремтів у його руці. Цей лист міг означати лише одне — що десь за обрієм була земля, але вечір наблизив лінію обрію, а потім зовсім оповив усе непроникним мороком. Темрява загострює слух — тепер до звичного плескоту хвиль додавався якийсь дивний шум. Пліт ледь помітно тремтів, наче мчав бурхливою річкою. «Це може бути тільки течія», — подумав Кощій. Океан світився, наче під плотом була не вода, а шар діамантів. Кощій зачерпнув рукою виблискуючі діаманти. Але, коли вода витекла крізь пальці, в руці залишилася пригорща смердючого планктону. Кощій шпурнув планктон в темряву. Здавалося, він не зможе чекати більше жодної хвилини. Він метався по плоту. Бурмотів прокльони. Зійшов місяць, але, весь час ховаючись у хмарах, він освітлював океан лише навколо плота. Кощій інстинктивно позирав на годинника, та зразу ж згадував, що той зупинився ще після першого купання. А десь опівночі трапилося те, що зовсім вивело його з рівноваги — над головою скрикнув птах. Кощій заметався по плоту, до болю в очах вдивляючись у темряву. Місяць зовсім зник за хмарами і здавалося, що пліт лине у суцільній темряві.