Наступного дня після початку путчу про підтримку нового режиму заявив Радянський Союз, але після того, як була розстріляна обслуга, що знаходилася на станції радіотехнічної розвідки, що стежила за пересуванням американських військових кораблів, спробував відмежуватися від своєї заяви. Втім, було вже пізно, бо кілька радянських сателітів наслідували приклад господаря і таким чином С. одержало міжнародне визнання.
Після знищення радянської радіотехнічної станції С. відразу ж визнали Чилі, Аргентина, Філіпіни, а королеву Мехрад запросив відвідати Сполучені Штати президент Джордж Буш.
У Вашингтоні Мехрад прийняли з найвищими почестями. Вона виглядала надзвичайно ефектно, і справила на Буша неповторне враження. В той же час в США якраз розгортався грандіозний скандал, пов’язаний зі скандальним інтерв’ю колишньої коханки Буша газеті «Сан». Рейтинг президента різко упав. Держава, де сімейні цінності стоять на першому місці, відмовила Казанові-Джорджу у довірі. І тому радники президента рекомендували йому триматися з Мехрад дуже обережно.
Незважаючи на те, що королівська делегація відбула через день, ходили плітки, що Мехрад залишилася у Білому домі ще мінімум на тиждень. Приводом для пліток стало те, що на протязі тижня були відмінені всі офіційні заходи, і тільки через п’ять днів прес-секретар президента повідомив, що у президента грип. За цей тиждень з приймальні Білого дому зник безцінний сервіз, що належав ще Джорджу Вашингтону. Злі язики стверджували, що, почувши про захоплення Буша Мехрад, його дружина Барбара у запалі розбила сервіз до останньої чашки. Але це могли бути й домисли. Реальність же була такою, що через півроку США визнали новий монархічний режим на Акулячому архіпелазі.
Радянський Союз до того часу вже розпався й перетворився на аморфне утворення з кількох держав, думка яких вже нікого не цікавила.
Мехрад відзначала визнання своєї держави у дуже вузькому колі. А точніше — на самоті. І хоч Мехрад вже давно була незадоволена у минулому візирем, а нині міністром оборони Салехом і розмірковувала, чи не згодувати його акулам, зараз вона навіть зраділа його появі.
Низько вклонившись, він припав до руки королеви. Від королеви тхнуло спиртним, а її красиві руки пахли тютюном.
Схід ніколи не схвалював вживання спиртного, а тим більше — міцного спиртного. Але королева Мехрад вживала виключно горілку. Челядь закривала на це очі, бо будь-який натяк міг коштувати сміливцю голови. Салех невидячим поглядом ковзнув по майже порожній пляшці горілки «Смірнофф»:
— Я не насмілився б потурбувати Вашу величність даремно. Тільки надзвичайні обставини…
— Коротше… — незадоволено обірвала його Мехрад. Менше за все їй хотілося зараз говорити про справи.
— Я коротко. Якщо ви пам’ятаєте, під час правління вашого чоловіка західні журналісти почували себе тут, як господарі. Два роки тому на березі було знайдено тіло чоловіка у формі радянських BMC. Ноги його були відкушені, ймовірно, у результаті нападу великої акули — акули-мако або риби-молота. В кишенях не було ніяких документів. Тільки ось це, — Салех дістав з папки зіпсоване водою і часом фото. На фотографії було зображення привабливої дівчини віком 20–24 років.
Мехрад взяла картку. Покрутила її в руках, перевернула — на звороті стояла тільки дата «1975 рік». Кинула на стіл, налила у кришталеву чарку залишки рідини з пляшки.
— Особу людини, яка загинула, так і не встановлено. Ходять чутки, що в цьому районі зазнав аварії суперсучасний підводний човен Рад — так звана «Акула».
Чарка зупинилася на півдорозі. Мехрад поставила її на стіл і знову потяглася за знімком. Салеху здалося, що по її щоках розливається блідість, а рука зі знімком ледь помітно тремтить.
— Якісь особливі прикмети в моряка були? — тихо запитала вона.
— Тільки татуювання на руці у вигляді серця, проткнутого стрілою, та літери «А».
— Ти казав щось про журналістів.
— Так, вони працювали досить нахабно, поки Ваша величність не викинула їх геть за неправильне висвітлення внутрішньої політики режиму, і роздзвонили про знайденого моряка на весь світ. Це було два роки тому. А вчора на острові з’явилася жінка, — Салех простягнув королеві декілька знімків. На них була дівчина, дуже схожа на ту, яка була на зіпсованому водою знімку. Тільки, можливо, на кілька років молодша.
— Хто вона? — запитала Мерхад.
— За документами — бельгійська громадянка Жаклін О’Тул. Дочка відомого бельгійського бізнесмена. Але, як відповів на мій запит наш консул у Бельгії, це не його рідна донька. Його рідна донька загинула, а цю було взято на виховання після візиту до Радянського Союзу, а потім бельгієць вдочерив її. Інформації про неї дуже мало, а та, що є, — дивна і суперечлива.