До дідька, не треба про це думати. Можливо, все владнається само собою. Не виключено, що серед того каміння не так і погано. Працюють же там люди.
Про те, що одягла коротку спідничку, Софія жалкувала ще й тому, що їй довелося сидіти між двома киргизами в смугастих халатах та тюбетейках. Після сніданку-вечері один з сусідів ламаною російською мовою запитав, куди вона подорожує. Софія відповіла, і обидва її сусіди позирнули на неї якось дивно, здавалося, навіть з острахом. Можливо, їх здивувало, що молода дівчина буде працювати в горах? Один, що сидів ближче до вікна, перепитав, чи обов’язково їй їхати до Аршабаду. Вона відповіла ствердно. В Аршабаді знаходиться гідрометеорологічна обсерваторія, звідки її вертольотом доправлять на гірську метеостанцію. Киргиз похитав головою і щось швидко забелькотів до свого приятеля.
Більше вони до Софії не зверталися. Лише жваво перемовлялися між собою незрозумілою мовою, час од часу позираючи в її бік. Може, то виходило випадково, а може, вони говорили про неї… Скажімо, обговорювали особливості її зовнішності. Софія сиділа, стуливши коліна, і думала про те, як добре було б сісти зручніше — скажімо, опуститися нижче і упертися коліньми в спинку переднього крісла, чи хоча б закинути ногу на ногу. Але якби вона так зробила, то стали б помітними подряпини на внутрішній поверхні стегон. Подряпини за добу підсохли, але продовжували трохи боліти. Вона соромилася цих подряпин. Їй здавалося, що киргизи неодмінно почнуть обговорювати природу їх появи своєю незрозумілою мовою. Аби ж то на ній були брюки, а не ця осоружна спідниця. Ще й лампа світить якраз на коліна, хоч і розсіяним світлом. Краще б їй випало сидіти в тіні.
Лайнер летів назустріч сонцю і, незважаючи на те, що на Софіїному годиннику було лише пів на четверту, воно вже підіймалося з-за обрію — літак встиг перетнути кілька годинникових поясів.
Софія перевела погляд на ілюмінатор. Складалося враження, що лайнер нерухомо висить над безкінечно далекою землею. Сонце, оточене білими кільцями хмар і тому схоже на Сатурн, швидко підіймалося над обрієм. У сонячному промінні повільно з’являлися похмурі верхівки гір. І Софія піймала себе на думці, що гори лякають її навіть тут, в освітленому салоні лайнера, серед сотні пасажирів. Можливо, це через те, що все життя Софія провела у великому місті — серед неонових вивісок, станцій метрополітену і натовпів у крамницях.
Щоб не думати про малоприємні речі, Софія спробувала зосередити увагу на чомусь іншому. Поперед неї сидів огрядний лисий чоловік. Мабуть, директор чи головний інженер якогось заводу. Комір білої сорочки, стягнутий краваткою, врізався в шию і жирові складки нависали над ним наче тісто, що вилазить з каструлі. Кругла лисина була дуже кумедною, і Софія прикрила рукою рота, аби приховати посмішку. Врешті-решт їй надокучило споглядати вкриту краплями поту лисину. Може, почитати? Вона спеціально дістала з валізи перед здачею багажу «Фінансиста» Драйзера. Спробувала читати. Але любовні пригоди Френка Каупервуда не захоплювали її на висоті 10 тисяч метрів над землею. До дідька. Яке може бути читання, адже зараз ніч. А вночі треба спати. Софія рішуче закрила книгу, човгнувши нога об ногу, скинула туфлі. Позирнула на дбайливо зроблений манікюр. Для кого? Може, для кам’яних брил? Чи для цих двох бовдурів у смугастих халатах, що запитували, чи може вона не їхати? А, яка різниця… Вона заплющила очі і майже відразу заснула.
А внизу від обрію до обрію вже все заполонили гори. Літак линув над Паміром. Софії снилося, наче щось жахливе переслідує її. Вона бігла між чорними скелями і зривалася в бездонні урвища. Софія прокинулася, лише коли воно поклало їй руку на плече. Прокинулася чи то від жаху, чи, може, від того, що літак ударився колесами об бетон і побіг злітно-посадочною смугою.
Софія дістала з сумочки носовичка і витерла спітніле від пережитого у сні кошмару обличчя. Стюардеса, що йшла проходом, підбадьорливо усміхнулася до Софії. Мабуть подумала, що та боїться посадки. Більшість пасажирів, котрі бояться літати, бояться не самого польоту, а якраз посадки. Софія вдячно посміхнулася стюардесі у відповідь. Літак повільно підкотив до запиленої триповерхової будівлі аеровокзалу і заглушив двигуни. З гучномовця щось пробурмотів голос пілота.