Наступного разу вона мала заступати на зміну о третій ночі, коли в небо полине черговий зонд. Кожна аерологічна станція випускає зонди чотири рази на добу. О дев’ятій ранку та о дев’ятій вечора і о третій дня та о третій ночі.
Дівчина взяла мило, рушник і вийшла в душ, який був поряд. Заскрипіла підлога. Потім кроки раптом стихли і почувся зойк. Він дійшов і до Софіїної свідомості, здається, у вигляді якогось кошмару. Софія кілька разів перевернулася з боку на бік, її дихання стало швидким і неритмічним, але вона не прокинулася. А розкрите ліжко поряд так і залишилося вільним.
Розділ 3
Вертоліт сів на майданчику біля будинку аерологічної станції, мало не зачепивши гвинтом антену радіолокатора. Від будинку, лаючись і погрожуючи пілоту кулаком, біг директор аерологічної обсерваторії.
— А дідько б тебе, — горлав він, намагаючись перекричати могутнє рокотіння вертольота. — Ще пригоди з вертольотом мені не вистачало! Я ж просив тебе сідати трохи далі, а краще — в полі!
Пілот вистрибнув з кабіни і зробив примирливий жест:
— Не репетуй, бачиш, черевик каші просить, — він підняв ногу, демонструючи відпалу підошву. — Якщо буду багато ходити, зовсім розлізеться.
— Менше базікай. Нікого твої черевики не обходять. Бери дівку і відчалюй.
— Чому маю так квапитися? — стенув плечима пілот, сподіваючись посидіти в затінку і потеревенити з якоюсь дівчиною-аерологом.
— Вчора вночі зникла Лаура. Пішла після дев’ятигодинних спостережень і не з’явилася на тригодинні.
— Лаура?
— Алієва Лаура — аеролог з нічної зміни.
— О, дідько! — пілот пам’ятав Лауру — струнку чорняву дівчину років дев’ятнадцяти.
— Я викликав міліцію. Поки вони не приїхали, забирай дівку і злітай. Я їй нічого не говорив, бо вона й так налякана.
— Ну добре, — згодився пілот. — Нічого їй не кажи. Вона й без того не уявляє, що на неї чекає…
— Ти про сестер?
— Атож…
— Нічого. Вона розумна дівчина і, сподіваюся, зможе дати собі раду.
Начальник обсерваторії підштовхнув пілота:
— Не базікай і крути гвинта…
Вертоліт йшов низько над землею. Прихилившись до ілюмінатора, Софія дивилася, як чорна хвостата тінь вертольота стрибає з будинка на будинок. Вулицею промчала схожа на сірникову коробку міліцейська машина з увімкнутою мигавкою. Будинки закінчилися і почався луг. На лузі паслася отара овець, поряд ходив божевільний пастух. Пілот, мабуть, вирішив пожартувати, знизився і помчав над отарою, трохи не зачепивши колесами божевільного. Вівці кинулися врізнобіч, а божевільний побіг за тінню, вимахуючи палицею. Але скоро відстав. Тінь стрибнула в ущелину, оточену густим лісом.
Розділ 4
Софія прокинулася від стогону. Знову той сон. Уже вкотре її уві сні переслідувало щось жахливе. Щоразу, прокинувшись, вона намагалася згадати, що то було, але не могла. Знала напевне, що її переслідувала не людина. Софія була не впевнена, що сон переслідує її через історію зі зникненням жінок. Іноді їй здавалось, що подібні речі снилися їй і раніше. Втім, тут, на важкодосяжній метеостанції, немає чого боятися. Сюди могли б дістатися хіба що альпіністи.
Через непричинене вікно долинало тріскотіння цвіркунів і крики птахів. Сонячний диск виплив з-за скель і зазирнув у кімнату, зразу наповнивши її теплим пилом. Софія визирнула у вікно — зелений луг, що виріс на нанесеному вітром на кам’яне плато грунті, духмянів і рябів квітами. Та далі, де грунт закінчувався, знову починалося каміння, і на висоті кількох кілометрів каміння плато переходило у сніг і лід.
Софія милувалася краєвидом, поки стогін, що пролунав десь зовсім поряд, не примусив її здригнутися від несподіванки. Так значить то був не сон? Стогін повторився ще раз, зовсім близько. Тепер вона була певна, що то не сон і що стогін долинав із сусідньої кімнати.
Софія навшпиньки підійшла до дверей, трохи прочинила їх і приклала око до щілини. Ліна в нічній сорочці, зі скуйовдженим волоссям, залізла в постіль до Тіни і цілувала їй груди, а та, зовсім оголена, стогнучи, вигиналася всім тілом.
Ліна і Тіна — двадцятирічні сестри-близнюки. Вони вже другий рік на важкодосяжній метеостанції в горах і, схоже, знайшли чим заповнити прірву вільного часу. Софія відсахнулася і позадкувала до своєї кімнати. Вона на станції лише другий тиждень, і такі розваги їй в дивину. Причинила двері і почала похапцем одягатися, з тривогою поглядаючи в бік дверей і, мабуть, не без підстав побоюючись, що і їй можуть запропонувати взяти участь у цій безсоромній оргії.