— Нічого особливого, просто вона сховала мій одяг.
— Одяг? — Ліна замислилася. — На неї не схоже. Ти впевнена?
— Я ні в чому не впевнена. Залишила на ганкові одяг, а він зник…
— А, — Ліна розсміялася, — тут такі випадки іноді трапляються. У мене колись зникла книга, а у Тінки — косметика. Тут, у підвалі, живуть величезні пацюки. Кілька разів ми їх бачили. Вони вже дісталися було до наших припасів, та ми їх випередили. Склали все в контейнери і перенесли на горище. Так що, думаю, жарт з одягом — то їхня справа.
— А як же… — Софія раптом згадала обличчя між скелями. Значить, то Тіна ховалася від сестри. Тепер стало зрозуміло, куди міг подітися альбом-колекція з метеликами. Його зжерли пацюки. Важко повірити, але якщо вони величезні… На ганку Софія залишила білу в темну цятку сукню. Одну з найулюбленіших своїх суконь, і її було дуже шкода. Але що зробиш. В душі вона навіть зраділа, що не доведеться сваритися з сестрами.
— А як же — що? — перепитала Ліна.
— Нічого, — Софія обняла її і поцілувала. — Нічого.
В технікумі їх навчали, що психологічна сумісність на важкодосяжних станціях має неабияке значення.
Перед випуском Софія прослухала цілий курс з цього приводу і пам’ятала жахливий приклад, який наводив їм викладач. На метеорологічній станції на острові Жохова, що в Льодовитому океані, один метеоролог убив іншого з особливою жорстокістю. Завдав близько шістдесяти ножових поранень. А річ була в тому, що метеорологи працювали на станції лише удвох. І один з них просто… хропів. Жахливо хропів щоночі. Починав хропіти, як тільки торкався головою подушки, і не переставав до ранку. Так продовжувалося близько року. А через рік його товариш, який постійно слухав те хропіння, буквально розрізав його на шматки. Ось що таке психологічна сумісність на важкодосяжній станції.
Розділ 6
Після доби чергування Софія проспала до вечора. Кошмари не турбували її цього разу, і вона прокинулася лише від гучного гуркотіння і вібрації. Будинок, здавалося, ось-ось розвалиться на друзки. Софія схопилася, швидко натягнула блузку та джинси і вибігла на ганок. Поряд з будинком на луг опускався вертоліт. Пілот хвацько посадив його біля ганку. Смерч з метеликів і пелюсток квітів обертався навколо гвинта. Від озерця, репетуючи і розмахуючи руками, бігли сестри.
Пілот — той самий, що привіз Софію, — невисокий чорнявий товстун, відчинив люк і стрибнув на землю. Ліна з Тіною, що якраз підбігли, повисли в нього на шиї і повалили на траву.
— Вгамуйтеся! — пілоту ледве вдалося вивільнитися і підвестися.
— Тільки не говори, що не привіз сигарет! — грізно попередила пілота Тіна.
— Не хвилюйся, красуне, все є, — зробив заспокійливий жест пілот і привітався до Софії, що й собі підійшла.
Софія посміхнулася йому і кивнула у відповідь.
Пілот заходився вивантажувати акумулятори, каністри з паливом для дизельного двигуна, продукти.
— Ну, що там нового у містечку? — Софія сперлася на металеву обшивку. За два місяці це був перший чоловік, якого вона бачила, і їй було приємно перекинутися з ним хоча б кількома словами. — Жінки все ще продовжують зникати?
— Авжеж, але жодного тіла досі так і не знайшли. Родичі зниклих розгромили відділок міліції.
— Ви це про що? — запитала Ліна, стоячи на колінах і розкриваючи одна по одній усі коробки. — Знову про того невидимого, невловимого маніяка?
— Дяка Богові, сюди жоден маніяк не дістанеться, — додала Тіна. — Хіба що сховається в якійсь з цих коробок або поцупить вертоліт. А де ж те, що ти нам обіцяв?
— А, вибачте, — пілот знову зазирнув у люк і дістав ще одну картонну коробку.
Ліна з Тіною з вереском кинулися до неї. У коробці було чотири пляшки «Мадери» і кілька блоків цигарок «Космос».
— Раджу не починати. Я бачив, до вас йдуть двоє альпіністів. Здається, чоловік і жінка. Так що надвечір матимете гостей. Сам би з задоволенням розважився з вами, але не можу: начальник авіазагону — справжній звір. Вже, мабуть, помітив, що я у вас тут затримався, — пілот з явним жалем розвів руками і подерся до кабіни. — Бувайте.
Альпіністи з’явилися лише наступного дня. Їх звали Марією та Ігорем. Були подружжям. Кілька разів вони вже відвідували Ліну з Тіною, і тому тут їх зустріли, як старих друзів.
Того дня дівчата не ходили роздягнутими. Після полудня, коли вода в озерці нагрілася, всі пішли купатися. Ігор був добре складеним, зі спортивною статурою та рельєфними м’язами. І Софія кілька разів ловила себе на тому, що крадькома стежить за ним. Чи подобався він їй? Так, не варто обманювати саму себе. Але як він їй подобався? Може, просто як перший чоловік, що за два місяці з’явився на станції? Не рахуючи, звісно, пілота.