Выбрать главу

Прищ наштовхнувся на величезний плескатий валун і упав обличчям у мокру траву. Все, він більше не може рухатися. Прищ побачив, що Азіат не помітив його падіння. Страх, здається, перетворив Азіата на механічний автомат. Ще два кроки, і він зникне за стіною туману.

— Азіат! — з останніх сил видихнув Прищ.

Азіат зупинився, озирнувся, і Прищ раптом помітив, як величезна чорна рука з’явилася позаду нього. Рука належала чомусь темному і великому. Прищ хотів вигукнути, звернути увагу Азіата, але голос пропав і з рота вирвалося лише шепотіння.

— Що там тра… — почав Азіат, але чорна рука-клешня обхопила його шию і всмикнула в туман, наче ганчірку.

Прищ вихопив пістолет, але в тому місці, куди потвора потягла Азіата, вже, як і скрізь, було лише біле марево. Він не став стріляти, його волю було зламано.

Розділ 15

Прищ пролежав близько години, поки прийшов до тями і поки до нього повернулася здатність мислити. Схопився за стовбур дерева, звівся на коліна. Де Азіат? Ліс, туман, Азіата немає. Більше немає. Тільки що щось жахливе потягло Азіата в туман. Прищ хотів звестися на ноги, але йому завадив біль у грудях. Що це, серце? В нього може бути серцевий напад. І тоді та потвора прийде сюди і без найменшого зусилля уб’є його. В кращому разі уб’є. Що ще вона може з ним зробити? Все що завгодно. Навіть страшно уявити, якою може бути його смерть.

Але ж у нього пістолет з повного обоймою патронів. Треба лише добре чатувати і вчасно почати стріляти. Чи боїться він? Ні, не боїться, він сходить з глузду від жаху. Але що то було? Щось схоже на величезну людину чи людиноподібного звіра. Він не встиг розгледіти, все сталося занадто швидко. Зрозуміло одне — та потвора має жахливу силу. Чому він не стріляв? Через те, що міг влучити в Азіата, чи просто не встиг?

— Падло! — прошепотів Прищ. — Падло! — вигукнув, погрожуючи комусь невидимому в тумані пістолетом. А якщо йому не вдасться вбити ту потвору? І дійсно, нікому не спадає на думку полювати на тигра з пістолетом. Треба вбити щось надзвичайно сильне, майже невидиме через цей туман — щось що полює на нього. Прищ зареготав, у нього почалася істерика.

Врешті-решт він почав кудись повзти, бо вже не мав сили йти. Втратив орієнтацію і навіть не замислювався, чи тримається вірного напрямку.

Втім, йому пощастило, через кілька годин він почув шум річки. Від цього у Прища додалося сил. Він підвівся і пішов на той шум. Там мав бути порятунок. Шум все посилювався, і раптом з туману виринув оранжевий намет. О, господи! Він вийшов до того самого місця, звідки розпочався увесь цей жах. Хоча б не наштовхнутися на труп. Прищ опустився на коліна і поповз, роблячи гак навколо того місця, де мало лежати тіло і уважно обмацуючи каміння перед собою, аби не зірватися з крутого берега. Прищ повз так, поки не відчув, що каміння стрімко обривається донизу. До його обличчя тепер долітали бризки. То був берег річки.

Прищ лежав на краю урвища і думав про те, що має далі робити. Йти він не міг. Все тіло боліло, пошматоване колючками. Може, залізти до намету, перепочити і зігрітися? Але відпочивати — це все одно, що чекати потвору з туману. Треба добиратися до міста. Але він не може йти, бо ледве здатний стояти.

Та раптом йому сяйнула рятівна думка. Тоді, в наметі, він бачив надувного човна. Чоловік з жінкою користувалися ним замість матрацу. Він попливе до міста. Попливе! Течія зробить за нього всю роботу. Аби тільки той човен був на місці. А куди ж він міг подітися? Хіба що його хтось узяв… Хто? У Прища по шкірі побігли мурашки. А якщо там, у наметі, причаїлася та потвора і чекає на нього? Прищ сторожко підійшов до намета і, тримаючи пістолет напоготові, обережно відхилив брезент. Нікого. Човен був на місці.

Розділ 16

Прищ швидко відштовхнув човна від берега, вигріб із затоки. Течія підхопила його і понесла між клаптями туману, які, здавалося, рухалися назустріч човнові. Прищ відчув себе трохи спокійніше. Та раптом він подумав: а якщо та потвора, що убила його приятелів, може плавати і зараз схопить його і потягне вниз?

Прищ з острахом оглянув вируючі буруни річки і шмаття туману, що то тут, то там нависало над ними. Прислухався, але крім монотонного шуму течії до нього не долинуло жодного стороннього звуку. Прищ зробив кілька гребків і відчув, що його хилить у сон — далася взнаки безсонна ніч. Ні, зараз не можна спати. Прищ зачерпнув воду долонею і хлюпнув собі в обличчя.