Треба чатувати. Почав уважно вдивлятися в береги. Туман, густий над водою, був значно рідшим над берегом. Здавалося, що він здіймається над серединою річки височенною аркою. Туман та ліс приховували щось таємниче і вороже. Прищеві здавалося, що палаючі очі переслідують човен берегом, слідкують за ним то з одного, то з іншого берега.
Коли щось залопотіло над головою, Прищ здригнувся, підхопився на ноги і мало не впав у воду. Великий птах з’явився з туману і трохи не зачепив Прища крилом. Прищ брудно вилаявся. Птах зник і лопотіння стихло.
Човен потрапив у туманну хмару, що стелилася по воді. Прищ побачив, як зник ніс човна, а потім туман накрив і його самого. Враження було таке, немов човен ковтнула величезна біла потвора. Втім, на воді Прищ почувався набагато певніше, ніж у лісі.
Втома знову починала даватися взнаки. Прищ клював носом, поки його підборіддя не починало битися об весло, прокидався і знову засинав. Так продовжувалося досить довго. Поки з напівсну Прища не вивели нові нотки, що з’явилися в «голосі» річки і відрізнялися від досі монотонного дзюрчання води. Прищ дослухався, не розуміючи, що б той новий тон міг означати. Було схоже, що десь там, попереду, зливаються в одну кілька рік. Несподіваний здогад примусив його кров захолонути в жилах: «Пороги!» Він бачив їх, коли йшов зі своїми дружками з міста. Каміння, що наче зуби велетенської акули, стирчить з води. Перший же камінь розірве гумовий човен і пустить на дно. Виплисти між жахливими бурунами практично неможливо.
Шум поступово переходив у тихий гуркіт. Немов погрозливо рикав готовий до нападу звір.
Річка зробила стрімкий поворот між двома порослими вільхою скелями, шум багатократно підсилився і Прищ тепер зміг побачити каміння, що стирчало з води. Воно швидко наближалося.
Прищ гріб з усих сил. Але зрозумів, що не встигне досягнути берега. Бризки обливали його з голови до п’ят. Прищ потроїв зусилля, вже майже не сподіваючись на порятунок. До берега залишалося кілька метрів, коли човен втягнуло в перший проміжок між камінням. Човен стрибнув з півметрового уступу, трохи не вибивши з Прища дух.
Берег був зовсім поряд. Але висока швидкість не дозволяла Прищеві пристати. Він намагався схопитися за якусь гілку, але лише обідрав руки. Спробував загальмувати веслом, та весло, наче зроблене з пап’є-маше, тріснуло і в руці у Прища залишився лише його шматок. Прищ був у відчаї. Він заплющив очі і в ту ж мить сильний удар трохи не викинув його у воду. Човен наштовхнувся на щось тверде.
Коли Прищ наважився відкрити очі, то зрозумів, що човен застряг між поваленим деревом та берегом. Далі річка ще звужувалася між високими берегами і грізно гуркотіла серед частоколу зубів-валунів.
Прищ виліз на дерево, прив’язав до нього човен і, лише ступивши на берег, перевів подих. Подерся на кручу. З кручі було видно, що пороги швидко закінчуються, а за ними стелиться гладеньке плесо. Треба взяти човен, перенести його берегом і пливти далі. Це все ж безпечніше, ніж іти лісом.
Прищ почав спускатися, але, на своє здивування, на місці човна не знайшов. Він добре пам’ятав, як прив’язав човна до корча і перевірив міцність мотузки. Куди міг подітися човен?
Прищ кинув поглядом навкруги і побачив жовте шмаття човна, що зачепилося за один із кам’яних зубів. Значить, або перервалася мотузка, або… Він опустив очі, сподіваючись побачити шматок мотузки, що мав залишитися. Але побачив лише слід ноги. Не своєї ноги. Слід величезної ноги, схожої на людську.
Прищ відразу збагнув, що то був за слід. Значить, та істота, що вбила Азіата, а раніше — Шатла та Касіуса Клея, десь тут! Прищ дістав пістолет і зняв його з запобіжника. Значить, та істота знала про пороги і чекала його тут, як бика на бійні. Або йшла за ним берегом. Може, сховатися? А якщо вона має нюх, не гірший за собачий? Можливо, йому вдасться зачаїтися в якійсь печері? Але в цих печерах має бути повно гаддя, якого він так боїться. Якщо він полізе до якоїсь печери, його обов’язково вжалить змія.
Думки плуталися в голові. Коли він буде так панікувати, то стане надто легкою здобиччю. Прищ стис голову руками. Спокійно. Та істота десь тут, зовсім поряд. Тому, по-перше, треба швидко йти звідси. А далі буде видно.
Прищ підвівся і, тримаючи пістолет напоготові, почав здиратися на стрімкий берег. Гранітні брили були слизькими від вологи. То тут, то там йому доводилося перелазити через стовбури дерев, що застрягли між валунами, мабуть, під час повені. Трохи далі, між брилами на березі, ріс молодий сосняк.
Прищ ніколи не був набожним, але йому на розум прийшла думка, що то кара йому та його друзям за гріхи. Він бурмотів звернення до бога про допомогу і обмацував скелі, намагаючись знайти хоч якусь схованку.