Полковник Раздольний кинув швидкий погляд на Клебанова.
— У нашій країні, — говорив далі Гаспарян, — це явище рідке, а на Заході силікоз — справжнє лихо.
— Ми дамо хворому путівку до санаторію за рахунок профспілки! — посміхнувся Раздольний.
— Ага! — пригадав головлікар. — Товаришу капітан, мабуть, це вас розшукує начальник караулу?
— Дозвольте йти? — запитав Клебанов і, діставши дозвіл полковника, вийшов з кабінету.
Гаспарян провів капітана до порога, щільно причинив двері і тільки тоді відповів на іронічну репліку Раздольного:
— У тебе, Сергію Володимировичу, дивна манера видавати себе за гіршого, ніж ти є насправді.
— Наприклад?
— Я знайомий з тобою не перший рік. Ти гуманна людина і добре знаєш, що хворий потребує…
— Ваграме Анастасовичу, ти розумієш, скільки людських життів можна зберегти, коли дізнатися про мету цієї засилки порушника? А якщо він не один? Якщо одночасно з ним, але іншим шляхом до нас уже закинуто або готуються закинути кілька отаких Благових? Кожна хвилина дорога. І я питаю вас, товаришу майор медичної служби, коли можна допитати затриманого порушника кордону?
— Завтра ви зможете розпочати допит, — відповів Гаспарян. — Вас це влаштовує?
— Дивне питання! — знизав плечима Раздольний і попрямував до дверей. — До зустрічі! — кинув він уже з порога і вийшов з кабінету.
Рано пранці другого дня надійшла відповідь з Петрозаводська і Ленінграда.
Черговий по відділу подзвонив полковникові Раздольному на квартиру. Через кілька хвилин після дзвінка полковник приїхав в управління і розпечатав пакет. З Карело-Фінської республіки повідомляли: «У місті Петрозаводську геологічного інституту нема. В Карельському філіалі Академії наук СРСР (вул. Урицького, 92) є відділ геології, але він не займається геологорозвідувальними експедиціями. Було опитано співробітників геологічного відділу Академії наук, але встановити особу геолога Благова Василя Васильовича не пощастило. Розшукуваний Благов ніколи у відділі не працював, і ніхто тут про нього не чув».
Повідомлення з Ленінграда було теж важливим: «Паспорт указаної серії і номера справді видано 5-м відділом міліції міста Ленінграда 4 лютого 1952 року громадянинові Благову Василю Васильовичу, росіянину, 1913 року народження.
Громадянин Благов В. В. проживав у місті Ленінграді, вул. Бєлінського, № 5, кв. 74.
16 січня минулого року о 23 г. 30 хв. громадянин Благов був підібраний на вул. Сінній і доставлений машиною швидкої допомоги в лікарню, де, так і не опритомнівши, помер від інфаркту серця. Ніяких документів при небіжчикові не знайдено. Що це був справді Благов, підтвердили його родичі.
Вдова Благова, Віра Андріївна, і дочка Благова, Тетяна, проживають за вказаною адресою.
Останні дванадцять років Благов В. В. працював старшим провізором гомеопатичної аптеки. Фотографія Благова при цьому додається».
Полковник розкрив паспорт затриманого на сторінці «Окремі помітки». Тут стояла кругла печатка з місця роботи: «Петрозаводський геологічний інститут». Подивившись на просвіт сторінки, Раздольний крізь лупу помітив сліди давньої печатки, змитої з професіональним умінням.
Така сама печатка була і на командировочному посвідченні. Фотографія справжнього Благова майстерно замінена фотознімком «геолога». Тиснення малих печаток у верхньому і нижньому куточках фотографії і мастиковий відтиск великої гербової печатки не викликали ніяких сумнівів.
Полковник записав про все це у блокноті і, взявши протокол огляду особистих речей затриманого, спустився нижче поверхом, у кімнату, де його чекав капітан Клебанов. Тут на великому столі лежали одяг, взуття «геолога» і все те, що було в рюкзаку.
— Що нового? — спитав Раздольний.
— У каблуці лівого чобота знайдено шифр, але найцікавіше — записка, написана, очевидно, похапцем, на полях клаптика західнонімецької газети. По заголовку, який частково уцілів, можна припустити, що це «Куксхафенер рундшау». Записка написана олівцем по-російськи.
«Готують для закидання… Кличка Лемо. Проходив таку саму, як і я, підготовку… Знову проклятий лічильник… Шраммюллер… Кенгсбері — „Хіросіма“».
— Ясно, що Благов проходив спеціальну підготовку десь біля Куксхафена.
— Підстава?
— Важко уявити, щоб виписували, газету з маленького провінціального містечка землі Нижня Саксонія. Куксхафен розташований в гирлі Ельби. Морський порт. За переписом п'ятдесятого року — сорок сім тисяч жителів.