— У п'ятдесят четвертому я захворів, і компанія викинула мене на вулицю. Три роки харчувався покидьками з міського смітника. Всі ці роки на чужині я тільки й думай про те, як повернутися на Батьківщину. Я завербувався до них, щоб повернутися додому. Знаю, тепер ви мені не повірите. Якби мене не знайшли в трюмі, я все одно прийшов би сам і розказав би всю правду.
— Повіримо ми чи не повіримо, — сказав полковник, — залежатиме від щирості ваших зізнань. Яке і від кого ви дістали завдання?
— Завдання дав мені доктор Лерман. За допомогою спеціального телевізійного пристрою він стежив за кожним моїм кроком, але я його ніколи не бачив, тільки чув скрипучий голос. Навіть прізвище шефа я узнав випадково — проговорився на аеродромі Шраммюллер, що супроводжував мене. Шефа я звав доктором, і це все, що я про нього знаю. Вони не дуже мені довіряли. — Непринцев гірко всміхнувся. — Тому й завдання я дістав, як сказав шеф, «наростаюче». Капітанові судна було доручено висадити мене на узбережжі затоки Трегуба. Орієнтуючись по компасу і карті, я повинен був вийти до висоти 412. Її звуть Чорною Брамою.
Раздольний і Клебанов непомітно перезирнулися: Чорна Брама за короткий строк не вперше приковувала до себе увагу ворога.
— На цій висоті рівно опівночі, — розповідав далі Непринцев, — я повинен був протягом п'ятнадцяти хвилин, через рівні інтервали часу, передавати свої позивні «Гермес», потім переходити на прийом. Це було перше завдання. Друге я мав дістати по рації. Коли виконав би друге завдання, мені дали б третє.
— У чому полягало друге й третє завдання?
— Не знаю. Одного разу я спитав про це, але мені відповіли, що я, мабуть, скучив за сніданками з помийниць. Більше я не ставив питань…
— До чого вас готували?
— Мене вчили працювати на рації, шифруванню і дешифруванню. Я вивчав тайнопис, орієнтування на місцевості, фотозйомку віддалених об'єктів за допомогою спеціальної камери. Годинами я просиджував у зарослях глоду на одному з Фрізьких островів і фотографував усі кораблі, що проходили. Якось мене послали на рибальському траулері у відкрите море, і я, лежачи в шлюпці, підвішеній на талях, під брезентом, фотографував військові кораблі під час їхнього військового навчання. Але особливо шеф спеціалізував мене на роботі з лічильником Гейгера…
— Про лічильник розкажіть докладніше, — сказав полковник.
— Мене висаджували на острови майже одразу після того, як їх обстріляли під час навчання військові кораблі. Я мусив за допомогою лічильника визначити залишки радіації. Цим тренуванням керував американець, я узнав його прізвище в останній день… Зараз я пригадаю… Якщо хочеш не забути, то обов'язково забудеш… Я записав.
— Кенгсбері? — запитав Клебанов.
Непринцев здивовано глянув на капітана.
— Цілком правильно, Кенгсбері. В думці я називав його «Хіросіма». Я знав кількох поляків: безробіття й голод штовхнули їх на цю роботу. Вони будували макети на атомному полігоні. Багато людей вмерло на моїх очах — війна, табори смерті, шахти, бараки переміщених осіб, але поляки… Вони вмирали від променевої хвороби… Щоразу, коли я брав у руки цей проклятий лічильник, страх наче мороз проймав мене до кісток, і я нічого не міг визначити… Тоді падлюка «Хіросіма» катував мене до смерті… Одного разу Кенгсбері ударив мене в пах…
Непринцев відкинувся на подушку й витер на лобі краплі поту.
— Що це за прилад — лічильник Гейгера, з яким вам доводилося працювати?
— Із слів Кенгсбері я запам'ятав небагато: «Лічильник з самостійним розрядом, несамогасний, має реєструючий прилад». Він схожий на авіабомбу, тільки замість хвостового оперення в нього кільце для кріплення якоря. Треба визначити глибину лотом, установити довжину якірного канатика і скинути прилад у море.
— Дивно, вас навчали, як поводитися з лічильником, і не дали з собою жодного приладу!
— Мені теж це здалося дивним, але на моє питання Кенгсбері грубо відповів: «Узнаєш, коли треба буде».
— Де вас тренували?
— Останній місяць десь на півночі. Мені було сказано, що ті природні умови подібні до умов Кольського півострова.
— Як ми потрапили на «Ганса Весселя»?
— Літаком перекинули в Кіль, На «Весселя» привезли вночі. Команду було відпущено на берег. Під час переходу Шліхт не випускав мене з своєї каюти. Ящик з спорядженням був у трюмі. Це на той випадок, якщо судно затримають у радянських водах. З каюти Шліхта вів таємний трап у трюм.
— Якою мовою ви повинні були шифрувати завдання?