Матроси сейнера скупчились біля трапа. З надією і хвилюванням вони мовчки стежили за кожним рухом механіка.
Ледве тримаючись за поручні дизеля, Юколов думав: «Чому ж форсунки циліндрів не мають потрібного тиску?»
Він ще раз оглянув систему і знову не виявив пошкодження.
А шторм лютував. Другу годину матроси на шлюпці боролися з хвилею. Сила людей витрачалася на те, щоб удержати шлюпку на місці. Варто було хоч на хвилину опустити весла, як борт повертало до вітру і шлюпку заливало хвилею й несло просто на сейнер.
Люди знемагали. Боцман це бачив і нічим не міг допомогти. Напружуючи останні сили і намагаючись не зірватися з ритму, не «виловити краба» або ще гірше — «щуку», Нагорний у ці хвилини думав: «Якби Світланка могла побачити мене зараз, у цій шлюпці, вона сказала б…» Але він ніяк не міг уявити, що сказала б Світлана. От мати, напевне, спитала б: «Андрушенько, чи не забув ти надіти теплу фуфайку?» — подумав він, усміхнувся й зустрівся поглядом з Ясачним.
Побачивши усмішку на обличчі Нагорного, яскраво освітленого в цей час прожектором із «Завірюхи», боцман гукнув:
— Ану, матроси, пісню! — і заспівав сам. Голос у нього був сильний і гарний.
І матроси підхопили:
А в машинному відділі сейнера Юколов ще і ще раз оглядав усю систему, що нагнітав пальне. Несподівано біля з'єднувального фланця він помітив калюжку дизельного пального. Очевидно, саме тут насос засмоктував повітря.
Замінивши прокладку фланця, Юколов почав нагнітати пальне до форсунки,і незабаром почув знайоме цокання — раз, ще раз, ще…
Хвилюючись, він натиснув стартер. Кілька разів чхнувши, двигун забурчав спочатку несміливо, потім усе ритмічніше запрацював на повну силу.
Почувши, як пахкає двигун, Щелкунов піднявся в ходову рубку і, притиснувши Вергуна в куток своїм животиком, дихаючи спиртом, зашепотів захлинаючись:
— Михайле Григоровичу, я тебе знаю, ти щедра душа! Дивись, не відвали прикордонникам свіжої рибки! Їх шоколадами годують, а в нас і так нічого нема…
— Скупердя! — презирливо кинув йому Вергун. — От скажу команді — і борідку твою іноземницьку по волосині повисмикують! Скат ти! — вилаявся він і пішов до люка. Потім зупинився, поміркував і повернувся. — Я весь улов віддав би, не пошкодував, але ж не візьмуть — образяться… Лю-ди! — кинув він і спустився на палубу назустріч механікові «Завірюхи», що саме піднімався з машинного люка. Капітан обняв його і сказав: — Передайте вашому командирові… Ми знали… Ми вірили, що ви не залишите нас у біді… Ми цього ніколи не забудемо, товариші!
За все своє велике, сповнене всіляких пригод життя капітан Вергун ще ніколи не виголошував таких довгих зворушливих промов.
Шлюпка благополучно зняла прикордонників із сейнера і відвезла на «Завірюху».
Піднявши на фалі флаг привітання, «Вайгач» розвернувся носом проти хвилі й пішов до затоки Тиха.
НОВЕНЬКИЙ ДОЛАР
Світанок. У ділових кварталах Гамбурга тихо й безлюдно. До під'їзду будинку по набережній Внутрішнього Альстера безшумно під'їхав темно-синій «роллс» й сполохав тишу низьким, протяжним звуком клаксона. У відповідь на сигнал важкі, оббиті кованою міддю двері відчинилися, і до машини вийшов чоловік без капелюха, в легкому пальті, з товстелезним портфелем у руці.
Набираючи швидкість, «роллс» проминув Белльвер-дер-Аусшлаг і повернув на міст, що пересікав Ельбу. Високо на стіні одного з корпусів верфі впадав у вічі напис:
«Знову, як у тридцять п'ятому, „Блом-Фосс“ випускає броньові плити для танків! Німці, будьте пильні!»
Декілька пожежних частин і загін поліції, орудуючи шлангами й скребачками, поспішно ліквідовували цей заклик до здорового розуму.
Залишивши позаду громіздкі корпуси верфі, «роллс» вирвався на асфальтоване шосе Гамбург — Куксхафен.
Колись авангавань Гамбурга, Куксхафен, славилась морськими купаннями, тепер це була база англійського військово-морського флоту.
Позираючи в дзеркало, шофер крадькома розглядав свого пасажира — правильні риси обличчя, рівне сиве волосся, окуляри в золотій оправі, маленький рот, тонкі губи, що застигли в холодній іронічній посмішці. Права рука пасажира лежала на портфелі, кисть лівої з алмазним перснем на підмізинному пальці була просунута крізь петлю поручня. Вчора на пірсі американо-германської трансатлантичної компанії шофер зустрічав цього пасажира. Він прибув у Гамбург великим, гарним лайнером. Хто він, цей посланець із-за океану? Багатий комерсант чи удачливий дипломат? Автоцистерна з прицепом, яка йшла їм назустріч, привернула до себе увагу водія «роллса».