— Ми цього навчилися у вас, дорогий колего! — відпарирував Лерман.
— Недовір'я до свого партнера в грі стало сумною традицією. Ви, німці, на диво консервативні у своєму обмеженому націоналізмі.
— Консерватизм — благородна еволюція традицій, — зауважив Лерман.
— Жовчний англієць Дізраелі тлумачив консерватизм як організоване лицемірство, — сказав Мерфі, але, помітивши колючий погляд співрозмовника, додав: — Не будемо сваритися, докторе. Якщо розмовлятимемо, то тільки за «гамбурзьким рахунком».
— Тоді, колего, попрошу вас вимкнути свій магнітофон! — Лерман показав на великий жовтий портфель, що стояв на столі.
Пан Мерфі обдарував колегу чарівною щирою усмішкою і, потягнувши за китичку «блискавки» збоку портфеля, вимкнув магнітофон. Потім, ще раз усміхнувшись, пояснив:
— «Міджет». Страшенно зручна річ! Працює на сухій батареї. Два мікрофони в замках портфеля. В наш вік раннього склерозу — абсолютно незамінна допомога пам'яті.
— Ми одержали фірмовий проспект «Міджет» з Чікаго, — похмуро сказав Лерман.
— Отже, переходжу до справи. Операція «Гоббс»… До речі, чому «Гоббс»? — запитав Мерфі.
— Як ви, колего, знаєте, перед нами поставлено складне завдання. Але «мета виправдовує засоби», — підкреслив доктор. — Ця крилата фраза років триста тому була сказана Томасом Гоббсом. Тому операція дістала умовну назву «Гоббс». Ми справді, як ви, очевидно, помітили, користуємось усіма можливими засобами…
— Ці засоби не виключають можливості провалу, — зауважив Мерфі.
— Звичайно, — погодився Лерман. — Я бажаю вам, колего, успіху, але… В нашій справі випадковість відіграє не останню роль.
— Треба визнати, докторе, що операції «чотириста дванадцять» й «двісті чотирнадцять» були підготовлені особливо ретельно, тим більше стає незрозумілим провал. Ви проаналізували причини?
— Відомостей — майже ніяких. Операція «чотириста дванадцять» проходила весь час добре. Рута було скинуто в потрібному квадраті. Приземлився благополучно. Точно в домовлений час ми одержали телеграму, ось дешифровка: «Перша половина завдання виконана». Через кілька днів надійшло знову повідомлення: «Справи йдуть добре. Рут». Потім знову двотижнева пауза, і от… Стаття в газеті: «Скорпіон жалить себе»…
— Читав, — байдуже обізвався Мерфі, наче мова йшла про модний роман. — Годинничок підвів…
Ображений іронією, Лерман погарячкував:
— Думаю, не годинничок, а люди, яких, по суті, ми зовсім не знаємо…
— Ви не знаєте? Ваш чудовий навчальний заклад…
— Люди, які закінчили нашу школу, коли провал, виходять з гри. Еліта вашої школи приходить до чекістів з повинною.
— Не будемо сваритись, докторе, — примирливо сказав Мерфі. — Усе ясно: на другому бар'єрі Рут скрутив собі в'язи. А жокей номер два?
— Наш відділ у Кельні радіограми не одержував. Умовно це означає, що операція провалилась. Три дні підряд ми приймали позивні «Гермеса», але не відповіли.
— Зрозуміло. Треба, докторе, поспішати. В моєму портфелі є кілька радянських газет — вони попереджують, що плавати в районах Баренцового й Карського морів через військово-морське навчання небезпечно. Не приховуючи, вони пишуть: «…із застосуванням нових видів зброї».
— Наскільки я розумію, вас цікавить, крім усього, ракетне пальне? — спитав Лерман.
— Не таїтиму: ракетне пальне, — відповів Мерфі.
«Звичайно, Мерфі захищає інтереси „Стандарт-ойл“. Але ракетне пальне цікавить і Раммхубера, — подумав Лерман. — Генерал Раммхубер за дорученням бундесверу приймає американську ракетну техніку».
Наче вгадавши, що думає Лерман, Мерфі додав:
— Вважаю, що Інститут лікарських рослин має не тільки платонічний інтерес до цієї справи.
— Чому, дозвольте вас запитати?
Мерфі мовчки вийняв з бокової кишені складену газету «Франкфуртер нейс прес», розгорнув і показав пальцем на жирний заголовок статті, підкреслений червоним олівцем:
«Німецькі вчені працюють над створенням ракет далекої дії».
— «На узбережжі Північного моря, на південний схід від Куксхафена, компанія ракетної техніки провела серію випробувань…» — голосно прочитав Лерман і з удаваною байдужістю згорнув газету: — Перші кроки…
— Звичайно, потрібний буде деякий час, але ви можете розраховувати на нашу допомогу.
— Ваша допомога виглядає щонайменше парадоксально! — Обличчя Лермана було спокійне, і тільки очі виказували почуття неприязні.
— Ви сказали, докторе, парадоксально? — перепитав Мерфі.
— Колись, у Пеєнемюнді, — пояснив Лерман, — після випробування ракети фюрер потиснув руку конструкторові Брауну. А через кілька місяців перші ФАУ-2 перетнули Ла-Манш і напали на Лондон. Минуло всього дванадцять років, і ось німецький конструктор Варнер фон Браун — головний конструктор американського управління балістичних ракет. А ми, німці, одержуємо нову техніку, створену німецьким конструктором, як «допомогу» з-за океану. Хіба це не парадокс, пане Мерфі?