— Добре, що він має надію повернутись у Гамбург. — Мерфі подивився на годинник і пригадав: — Так, — треба з комплекту викинути контрабанду. В цьому теж проявляється ваш консерватизм. Росіяни вже давно випускають мільйони годинників на рік.
— Я з вами згоден. Але що можна дати замість годинників? — запитав Лерман.
— Гроші. Візьміть до уваги: не фальшиві, а справжнісінькі радянські гроші. Завтра ви відправите Лемо до Норвегії. Літак відходить о дев'ятій тридцять. Острів Варде, місто Нурвоген, готель «Фрам». Ось паспорт на ім'я Хугго Свенсона. Пароль явки той самий.
КАПРОНОВА СІТКА
Порт Георгій оточували круті сопки. Гранітні валуни нависли над бухтою. Скелі, порослі мохом і морошкою, влітку здавалися зеленими, восени — чорними.
Прямо напроти входу в бухту високо зводилися сходи, щось із півсотні крутих та слизьких сходинок. Вони воли до вузької ущелини між сопками, де тісними й нерівними рядами тулилися селищні будинки.
Взагалі будинки тут споруджувалися скрізь, де була хоч найменша для цього можливість. Але коли задумав будуватися капітан «Вайгача», такої можливості вже не було. Вергун прямо таки вгризався в скелю, приліпивши своє ластів'яче гніздо високо на західному схилі сопки.
У великій, просторій кімнаті в будинку Вергуна святкували «відчальну». Вранці «Вайгач» відпливав у морс. «Відчальна» — давній поморський звичай; тепер він уже втратив первісне значення. Колись помори виходили в суворе Баренцове море на вутлій посудині з косим парусом, багато з них не поверталися назад, і «відчальна» була не лише святом риболовецької мужності, а й своєрідним прощанням. Тепер вони йшли на промисли на чудовому дизельному судні, стійкому, здатному витримати і шквальний вітер, і велику океанську хвилю.
Приводом для свята в домі Вергуна було не лише те, що вранці вони йшли в море. Для моряка море — як нива для селянина, справа звичайна. Сейнер «Вайгач», як передове риболовецьке судно, першим одержав капроновий дрифтерний порядок[13]. Кілька сіток лежали тут же, на окремому столику в чільному кутку кімнати.
Гості розмістилися за великим довгим столом, покритим мережаною скатертиною. Господар дому Михайло Григорович і Глафіра сиділи поруч. Вона — ставна, висока, вродлива жінка владної вдачі, він — маленький, з темним, поораним зморшками обличчям і молодими ясними очима.
Глафіра була койдинська.
Є таке славнозвісне село біля горловини Білого моря, коло самої Мезенської затоки. Багато відомих моряків і мисливців дала Койда. Полярний капітан Воронін вважав койдинців своїми вчителями в науці морського льодового плавання.
Сама Глафіра неохоче розповідала про своє минуле. Якщо, траплялося, жінки зійдуться вечеряти і виникне між ними відверта, душевна розмова, скаже про себе:
«Матусі своєї я не пам'ятаю. З батьком ми жили, він стерновим був. В артілі його, бач, скривдили, так він сам промишляв. Я підросла — яруси[14] йому наживляла, сітки лагодила. В східній Ліці тріску промишляла з ним. На Канін по навагу не раз плавали. Пізніше, мені вже шістнадцятий минув, батько зрозумів, що одинаком багато не зробиш, домовився з людьми, пішли на Моржовець звіра полювати. Припай відірвався, місце було глибоке, його крижиною по голові довбонуло, він і пішов на дно. Шукали — не знайшли. Жила я сама. Яке життя сирітське? Забила хату дошками та й подалась в Архангельськ, на верф поступила. Нічого. Працювала. Думала, так уже й не буде мені попутного вітру, та скільки човник по морю не гуляє, бути йому на припоні. Прийшов і мій суджений…»
На цьому Глафірині спогади завжди уривались. Хоч би як вона довіряла жінкам, а потаємного не відкривала.
Було це в червні сорок першого року.
Приїхав до Архангельська з порту Георгій моторист Олександр Кондаков. Мав він завдання від артілі одержати на верфі мотобот і перегнати своїм ходом у порт Георгій. Кондаков хлопець молодий, вродливий. Одержав він мотобот, назвав його «Зірочкою» та й забрав із собою Глафіру, бо:
І стала «Зірочка» провідною зорею для Глафіри, а три доби переходу до Георгія — її шлюбною подорожжю.
Вийшли вони з Архангельська тихого безвітряного мирного дня, а коли прибули в порт Георгій, на Олександра вже чекала повістка з воєнкомату.
13
Дрифтерний порядок — комплект плавних сіток, що прив'язуються одна до одної в міру потреби.