Тільки день вони й прожили разом, тільки три листи вона й одержала від Сашка.
Лишилась Глафіра ні дівчина, ні вдова, а так — невідомо хто. Вісім років чекала вона Олександра.
Якось навесні, ховаючись від шторму, зайшов у бухту сейнер «Щасливий», приписаний до Мурманського рибного порту. Зійшов на берег капітан Вергун і зустрів Глафіру Кондакову.
Ця зустріч і вирішила долю Вергуна. Він покинув Мурманський порт і дістав призначення на сейнер «Вайгач».
Два роки Вергун, як казали рибалки, ходив довкола Глафіри. Не докучаючи своїми почуттями, він приходив до неї, мовчав, пив міцний, аж гіркий чай, перевертав склянку на блюдечко і… йшов собі.
Обоє були самотніми.
Ось уже третій рік, як взяла Глафіра клунок із своїм скарбом та й прийшла в дім Вергуна.
Будиночок Кондакова стояв на відшибі, за селищем, у невеличкому виярку. Двічі на тиждень Глафіра відвідувала стару оселю, мила підлогу, терла все, чистила, прибирала постіль, потім, поклавши біля порога на ганку ганчір'яний килимок, вішала на двері важкий замок і ховала ключ під край килимка.
Вергун знав про це, знав і мовчав: він дуже любив цю жінку.
Тим часом «відчальна» була в розпалі, заступник директора виголошував промову за святковим столом.
— Високе довір'я виявили вам, Михайле Григоровичу, і всій команді «Вайгача», — говорив заступник директора. — Двадцять тисяч карбованців перерахувала МРС за цей капроновий дрифтер! Сто п'ятдесят кілограмів капрону, товариші, це ж вам, той, не що-небудь! П'ять років ми просили в управлінні Морлову капронові сітки і, нарешті, одержали! Велика подія в нашому житті, це треба, той, цінити, товариші! Нашу першу капронову сітку ми даємо тобі, Михайле Григоровичу, як кращому капітанові-промисловику! А кому багато дано, з того, той, багато й спитають!
Дружина штурмана Пліцина, ледь стримуючи сміх, лічила, скільки разів заступник скаже «той». Щелкунов, склавши руки на черевці і схиливши голову, слухав заступника директора з побожним виразом на обличчі.
Стіл був заставлений різними стравами. Тут і рибники — запечені в тісті цілі рибини, — сьомга духовита, зубатка парового копчення, парова тріска з картоплею, мариновані оселедці, пироги з палтусом, сирники в сметані, ягідники з морошкою, м'ясо великими шматками з лавровим листом і перцем — що й казати, частування на славу!
А заступник директора все говорив:
— І хоч капронова нитка надзвичайно міцна, вона потребує делікатного до себе ставлення. Берегти це добро треба. Держава тобі довірила — виправдай довір'я…
— Ур-ра! — вихопився механік Тимко і, цокнувши бокалом об бокал начальника, випив.
Щелкунов вертівся біля сітки, неначе курка біля сідала, і сокотав:
— Чи бач, яка розкіш! Усі рибалки аж позеленіють від заздрощів! Ну, оселедчики, тримайтесь! Тепер аби тільки з косяком пощастило! От так сіточка! Оце так заступник голови, оце гак уважив, прислужився!
Щелкунов мацав сітку, тягнув на розрив, мало на зуб не пробував.
— Ти б, Глафіро, заспівала, — попросив Вергун.
Вона тільки оком на нього повела та посміхнулась кутиками вуст.
— Заспівайте, Глафіро Гнатівно! — попросила Щелкуниха.
Тимко взяв тульську трирядку і, перебираючи лади, запитливо поглянув на Глафіру.
Глафіра заспівала. Здоганяючи її, мелодію підхопив Тимко. Голос у Глафіри низький, грудний.
Біля самого сволока під паперовим синім абажуром горіла лампа, її тьмяне світло пульсувало в такт ударам двигуна селищної електростанції. В порту посвистував невеличкий буксир. І чути було, як б'ються об пірс хвилі прибою. В хаті всі мовчали. Навіть Щелкунов, примилившись до столика, на якому лежала сітка, і склавши руки на черевці, слухав, заплющивши очі.
Зненацька, пустотливо розтягши міхи, Тимко вшкварив танцювальної.
Всі розвеселилися. Щелкуниха танцювала руську. Хором співали веселих пісень.
Розійшлись не пізно, вранці «Вайгач» виходив у море.
Вергун роздягся, ліг і, вдавши, що спить, стежив за Глашею. Ходила вона по хаті нечутно, скинувши чоботи, у вовняних панчохах. Прибираючи зі столу, щось мугикали собі під ніс. Груди в неї високі, голова маленька, волосся темне, зібране вузлом на потилиці. Руки Глашині спритні до роботи, якось красиво все вона робила. Вергун любив дивитись на Глафіру, коли вона порядкувала в хаті.