— Дуже цікаво, — зауважив Раздольний.
— І, нарешті, третій факт. Одержано сьогодні о восьмій ранку, прошу ознайомитись, — сказав Крамаренко, поклавши на стіл донесення.
Полковник уважно прочитав радіограму, зробив помітки в блокноті і запитав:
— Твої висновки?
— Перш ніж перейти до висновків, я хочу звернути твою увагу ще на одну обставину. Норвезький лоцман сказав Чугунову, що «Беніні» приведений з Кіля. Якщо ти пам'ятаєш, «Ганс Вессель» брав вантаж за фрахтом у Кілі. Чи немає тут взаємозв'язку між «Беноні» та Непринцевим, якого вони мали намір висадити на узбережжі затоки?
— Припустімо…
— Якщо такий зв'язок справді є, то «Беноні» піде в затоку Трегуба.
— Навіщо?
— Для того, щоб втретє спробувати висадити агента. Можливо, того самого Лемо, про якого згадував Непринцев.
— Що ти пропонуєш? — запитав Раздольний.
— Якщо «Беноні» ввійде в нашу дванадцятимильну смугу, затримати його і вияснити, що йому там треба.
Раздольний взяв трубку телефону і, подзвонивши в буфет, замовив сніданок на двох.
— Я вже снідав, — зауважив Крамаренко.
— А мене ти витяг з дому натщесерце. Вип'єш, Остапе Максимовичу, ще скляночку чаю, — промовив Раздольний і, потягнувшись, пройшовся по кабінету.
Високий, опасистий, він довго ходив з кінця в кінець.
Ввійшла буфетниця і поставила на стіл піднос з чаєм і бутербродами.
— Прошу! — запросив Раздольний полковника і так само мовчки, сівши на підлокітник крісла, випив склянку чаю.
— Не заперечую, факти цікаві і висновки правильні. Цієї осені в районі від Нової Землі до Карського моря намічається військове навчання Північного флоту з участю нових типів суден і застосуванням нових видів зброї. Ми це ні від кого не приховуємо. Щоб створити повну безпеку плавання, ми широко оголосили про це в усіх газетах. Вважаю, що саме посиленим інтересом до військового навчання і пояснюється оте пожвавлення, яке всі ми помічаємо на кордоні. — Раздольний взяв другу склянку чаю. — Тільки припущення твоє, Остапе Максимовичу, вважаю неправильним. — Закінчивши сніданок, він схаменувся. — Здається, я випив і твою склянку чию?
— Я вже снідав, — заспокоїв його Крамаренко.
— Поміркуй сам, Остапе Максимовичу, ми затримуємо «Беноні» в затоці Трегуба. Підстави?
— Захід в наші територіальні води…
— Цей пан Ротшільд, як назвав його Ієнсен, скаже: «Вибачте, збився з курсу». В кращому випадку ми стягнемо з нього штраф, і він покаже нам корму. Риби в наших водах він не ловив, суднова роль у нього в повному порядку, в цьому можеш не сумніватися. Нічого недозволеного на мотоботі не помічено.
— Але ж треба дати переконливу відповідь на запитання, що він робив у наших водах.
— «Нічогісінько. Я заможна людина, колишній моряк і вирішив прогулятися на своєму мотоботі в свіжу погоду».
— На морі шторм, а не свіжа погода. Вісім балів!
— «Люблю полоскотати свої нерви».
— Ну, знаєте…
— Знаю, Остапе Максимовичу, ще й як знаю! Іноді певен — шахрай! Але не спійманий — не злодій. Ще вибачаєшся перед ним — даруйте, мовляв, помилився. Якщо ми затримаємо цього «Беноні», самі ж ускочимо в халепу. Що їм треба в затоці? На це запитання, здається мені, можна дати тільки одну відповідь…
— Яку? — запитав Крамаренко.
— Є в мене припущення, але… Треба доповісти. — 1, знявши телефонну трубку, він набрав номер. — Товариш генерал? Доповідає полковник Раздольний. Прошу прийняти мене і полковника Крамаренка.
ЦЕ, ТОВАРИШІ, СЛУЖБА!
На узбережжі Баренцового моря протягом усього року дмуть мусонні вітри, взимку — з суші, влітку — з моря. Весною вітри мінливі, і, як кажуть помори, південно-східний полуденник часто змінюється опівнічником — північно-східним вітром.
Цього разу з дивною для весни наполегливістю третю добу дув лютий північно-східний вітер.
Сторожовий корабель «Завірюха», пережидаючи шторм, зайшов у губу Залізна і став на якір.
Команда корабля, стомлена триденним виснажливим штормом, зітхнула з полегкістю.
Поливанов спустився в каюту — останню добу він не сходив з містка.
Скинувши обледенілий реглан, капітан повісив його біля грілки, сяк-так стягнув валянці і, не роздягаючись, ліг поверх ковдри. З рамки, що висіла на стіні каюти, дивилася Наталя, дружина. Бачились вони не часто. Наталя викладала англійську мову в Мурманському морехідному училищі. Під час канікул вона приїжджала до нього в Коргаєву Салму, потім вони разом їздили на південь. Минулого року «Завірюха» стояла в ремонтному доку, і Поливанов часто бував дома. Дуже рідко, коли корабель приходив на базу, йому щастило поштовим катером навідатися додому.