Знайомим примруженим поглядом дивилась на нього дружина — Наталя була короткозора, а сфотографувалась без окулярів, — дивилась загадково, трохи глузливо і усміхалась. Такою він побачив її вперше двадцять років тому.
«Незабаром річниця нашого подружнього життя, — подумав Поливанов. — Чи пощастить у цей день побувати дома, чи ні?»
Дев'ятов постукав у каюту і, не почувши відповіді, обережно відчинив двері. Командир спав, але від погляду помічника прокинувся, підвівся з койки і, вже, взуваючи валянці, запитав:
— Що там?
Дев'ятов подав командирові текст радіограми:
«Тимофіївці. Прийміть на борт капітана Клебанова і лейтенанта Аввакумова. Займіть позицію в районі мису Крутого. Виконання доповісти».
Великий життєвий досвід і знання обстановки на кордоні підказували командирові, що їх чекає велике і серйозне випробування. Виникло знайоме відчуття внутрішньої мобілізованості, тієї сторожкої зібраності, яка звичайно охоплює, людину, коли вона очікує на неминучу небезпеку.
Розворот під шквальним вітром поглинув увагу командира. Коли корабель ліг на курс, Поливанов ще раз перечіпав радіограму. Поміркувавши, він викликав командирів бойових частин і наказав привести матеріальну частину корабля в етап бойової готовності.
Ще шлюпку не встановили на кільблок, ще не підняли забортного трапа, а «Завірюха» вже прийняла на борт Клебанова та Аввакумова і на повних обертах ішла до мису Крутого.
Капітан Клебанов вручив командирові корабля засургучований пакет. Ознайомившись із змістом пакета, Поливанов викликав замполіта і боцмана. Про що капітан і замполіт говорили з боцманом, було таємницею для всіх.
З каюти командира боцман спустився в матроський кубрик. Приглядаючись до матросів, він мовчки сновигав по всьому кораблю і вийшов на півбак. Тут, біля гармати, боцман побачив Нагорного. Допитливо розглядаючи комендора, Ясачний постояв коло нього і, очевидно розв'язавши якесь складне, болюче питання, промовив:
— Нагорний, ідіть у кубрик, скиньте верхній одяг і взуття… У вас сухі шкарпетки є?
— Є, товаришу мічман… — з подивом відповів Нагорний.
— Переодягніть шкарпетки. Баталер видасть вам нове штормове обмундирування. Зрозуміло?
— Ясно, товаришу мічман! — дедалі більше дивуючись, відповів Нагорний.
— Виконуйте!
Нагорний сховав ганчір'я, яким протирав гармату, затягнув чохол і бігом, як належить за статутом, кинувся виконувати наказ.
Прислухаючись до дрібного перестуку комендорських каблуків по трапах, боцман ще якийсь час постояв біля гармати, подумав і неквапливо почав спускатися до замполіта.
Чекаючи на боцмана, замполіт уже в котрий раз з олівцем у руках вивчав карту узбережжя затоки.
Штурманський годинник лунко відлічував час.
Крізь прочинену кришку ілюмінатора Футоров бачив то гребінь швидкоплинної хвилі, то похмуро-сірий вир моря.
Постукавши, до каюти ввійшов Ясачний. Корабель накренило. Олівець перекотився через увесь стіл і затримався біля буртика. Під склом, поряд з графіком бойового розкладу, лежали фотокартки всіх Футорових — одне від одного менше четверо хлопчаків.
Помітивши потеплілий погляд Ясачного (боцман любив дітлахів), Футоров, ніби підкреслюючи цим усю важливість майбутньої розмови, закрив фотокартки блокнотом.
Ясачний поглинув на годинник — часу залишалося в обріз, — обличчя його стало суворим і навіть урочистим. Поклавши на стіл партійний квиток, він промовив:
— Прошу зберегти до часу.
Футоров мовчки погортав документ і поклав його до вогнетривкої шухляди стола.
— Я мушу, мічмане, попередити вас, — сказав Футоров. — Оперативна група виконує відповідальне завдання. За операцію відповідає капітан Клебанов. Вас, Петре Михайловичу, обрали ще й тому, що для успішного здійснення операції потрібен моряк, який дуже добре знає узбережжя. Наш обов'язок — допомогти чекістам. Ясно?
— Ясно, товаришу капітан-лейтенант!
Підхопивши олівець, що покотився в зворотному напрямі, замполіт перейшов до головного:
— Кого намітили в оглядову групу?
— Старшину першої статті Хабарнова і матроса Нагорного.