– У тебе в готелі є багато чоловіків.
– Ярослава, зупинись і не чіпай заради усього доброго моїх постояльців.
– Не чіпаю. Ну, так от ти знаєш, що у твого Соломатіна була дружина і там трапилась якась загадкова історія. Кажуть вона хотіла від нього піти, але він не дав їй розлучення. А потім убив, це сталось після того як він попав в аварію.
– Ну, й уява.
– Це не все. Соломатін майже рік не працював і у нього виникли проблеми в бізнесі, його партнера кинули його. – Скривилась Ярослава від даного визначення.
– І ще він пив, кажуть і після трагедії став не зовсім нормальним.
– І про це пишуть в твоїх журналах?
– Я сама про це пишу.
– Так, я ще навіть пам’ятаю,як ти про це тільки ще мріяла.
– Ага, мрія і реальність, як вияснилось дещо відрізняються одна від одної. Реальність без рожевих соплів, досить жорстока, неприглядна річ. От і в твого Соломатіна все було,як в казці, він був на підйомі, справи вдавались, гроші просто текли річкою, все виходило легко і невимушено. Він був удачливим, багатим, одруженим на вродливій кралі, з тих яких знаєш на публіці показують довгонога, з волоссям до попи, вона дійсно була красунею. О, я тобі її зараз покажу. – Ярослава потикала по планшеті і з’явилось фото сяючо-щасливого Дмитра Олексійовича і казкової вроди білявки з злегка незадоволеним виразом обличчя. Потім ще одне фото він явно тягнувся до неї, а вона здається відсторонювалась від нього. Зате Дмитра Олексійовича дійсно важко було впізнати та людина, яку я бачила тепер і та , що на фотографії просто різні люди. Погляд, найбільше мене вразив його погляд – живий, гарячий, пристрасний. – Я повела плечима.
– Бачу і тебе пройняло. – Хмикнула поряд Ярослава.
– Так. Він виглядає щасливим. – Пробурмотіла я.
– А тепер уяви як життя може опустити, по слухам від нього відвернулись його колишні друзі, проблеми в бізнесі, кажуть, що теща звинувачує його в її вбивстві. За якусь мить усе змінилось.
– Не знаю, що кажуть, але хватка у нього бульдога і судячи з готельного комплексу не можу сказати, що у нього проблеми з грошима.
– Ми не про ті гроші говоримо. І взагалі я дуже здивована, чому він вирішив в глуші будувати готельний комплекс. Він же займався більш масштабними проектами.
– Де ж ти береш стільки інформації?
– Потрібно уміти розмовляти з людьми. От ти знаєш, що про тебе говорять в бізнес колах?
– Про мене нічого не говорять, мене просто не знають, так як я маленька і погоди не роблю.
– О, ти помиляєшся, в готельному бізнесі тебе добре знають, твої готелі дають позитивну динаміку, свіжі і креативні. А кластери? Я недавно була в Чернівцях, так ти не повіриш злямзили твої ідеї в фасадному оформленню і обслуговуванні.
–То не моя ідея, а загальноприйнятого у світі обслуговування, я тільки добавила до неї місцевого колориту. Адже коли їдуть у Карпати , то хочуть побачити Карпати, а тут є на що подивитись.
– Де ж ти тільки така скромна взялась? Тебе наслідують, а це вже говорить, про успіх.
– Я теж когось наслідую, просто намагаюсь добавляти трішки неповторності.
– Готель в такому несподіваному вигляді, що просто деякі зупиняються просто сфотографуватись поряд нього, ферма, город, чабани…зовсім ти трішки добавляєш.
– Але це цікаво.
– Ну, да. Це ти можеш не цікавитись життям, окрім своїх готелів. Та тебе знають здебільшого лають , що я думає є хорошим знаком.
– Мені байдуже хвалять мене чи лають, я роблю те, що вважаю за потрібне.
– Так, ти вперта була ще з дитинства і я дуже пишаюсь тобою.
– Я теж тебе люблю . – Розсміялась я.
– Що ти будеш робити далі?
– Працювати з Дмитром Олексійовичем, вивести його готель до точки беззбитковості, викупити свою компанію і жити далі.
– Ти збираєшся своїми руками створити конкурента?
– Конкуренція ще нікому не шкодила, від неї ще лишень виграють,компанії удосконалюють себе, а споживач отримую якісно кращі послуги, це по-перше, а по-друге для того, щоб вижити потрібно для початку просто об’єднатися і попрацювати над тим, щоб людям було куди їхати, відновити пам’ятки архітектури, розвивати інфраструктуру, влаштовувати якій масові заходи.
– Ти серйозно?
– О, так. Перспективи неясні Дмитро Олексійович непередбачуваний до неможливості, а я страшенно хочу його позбутись, тож такий сценарій.
– Навіть не знаю, що тобі сказати.
– Сказати, щоб я набралась терпіння і мені не захотілось влаштувати біг босу нещасний випадок і щоб у такої «милої» людини вистачило мужності дотриматись свого слова.
– То, що буде далі?
– Я чекаю того в що вірила завжди чітко визначена мета, наполеглива праця і віра в себе.