Так, отже, походження покладів вугілля на земній кулі ось таке: в давніх геологічних епохах поринули в глибину землі безмежні ліси, які, під впливом тиснення, тепла та окису вугілля, поволі перемінилися в мінерал.
Та природа, хоч і як щедра, все ж таки не нагромадила такої кількости палива, щоби вистало його на безмежно довгий час. Одного гарного дня не стане вугілля – і машини всього світу приневолені будуть станути, якщо який инший опал не замінить вугілля. Не далекий вже час, як не стане покладів вугілля, яке буде ще хіба в Гренландії, вкрите вічними льодами, та в заливі Баффіна, де експлуатація майже неможлива. Це неминучий кінець. Американські копальні поки що ще дуже багаті на вугілля. Та все-таки прийде час, коли вичерпаються копальні Солоного Озера, Орегону, Каліфорнії, Аллаганських гір, Пенсильвенії, Віргінії, Індіани та Іллінойсу. Хоч поклади північної Америки в десять разів більші, ніж всі инші цілого світа, та не мине й тисячу років, коли безмежна глотка промислу проковтне останній кусник вугілля на земній кулі.
Ота недостача вугілля найскоріше, розуміється, буде замітна у Старому Світі. Безперечно, що існують величезні поклади мінерального палива в Абіссинії, Наталі, Замбезі, Мозамбіку, Мадагаскарі, та добувати його там дуже важко. Поклади вугілля Бірми, Китаю, Кохінхіни, Японії, Середньої Азії скоро зникнуть. Вуглеві басейни в Росії та на Україні, Саксонії й Баварії обіймають площу шістсот тисяч гектарів; в Еспанії сто п’ятдесят тисяч; в Чехах і Австрії сто п’ятдесят тисяч. Поклади в Бельгії довгі на сорок миль, а широкі на три, обіймають рівно ж площу на сто п’ятдесят тисяч гектарів, положену біля Льєжа, Наміра, Монса і Шарлера. У Франції рівно ж є покладів вуглевих на площині трьохсот п’ятдесяти тисяч гектарів.
Та найбільше кам’яного вугілля має, без сумніву, Англія. Крім Ірландії, в якій майже нема мінерального палива, має вона незмірні багатства кам’яного вугілля, які вичерпуються, однак, як всяке багатство. Найбільші копальні находяться в Ньюкестлі, в графстві Нортумберленд, які постачають до тридцять мільйонів тонн річно, це є біля третини всього вугілля, якого потребує Англія, а два рази стільки, скільки добуває Франція. Копальні графства Уельсу в Кардіфі, Свенсеї та Ньюпорті дають річно десять мільйонів тонн того цінного вугілля, що носить їх ім’я. Менше багаті, та все-таки цінні, є копальні графств: Йорку, Ланкастеру, Дербі та Стаффорду. Вкінці в Шотландії, між Единбургом і Глазговом, між двома морями, що глибоко врізуються в неї, знаходяться одні із важніших покладів вугілля у З’єднаному Королівстві.
А однак запотребування вугілля для промислу так росте, що оті величезні багатства зникнуть. Не мине й третє тисячоліття по Христі, як гірняки вичистять до нащадку в Европі склади того – так сказати б – образового сонячного тепла перших епох, яке там зберігалося мільйони літ.
Саме в той час, до якого відноситься наше оповідання, один із важніших покладів Шотландії був вичерпаний наслідком надто скорої експлуатації. Там, між Единбургом й Глазговом, находилася копальня Аберфайль, де інженер Джемс Стар так довго проводив роботами.
Вже десять років, як ота копальня була покинута. Нових покладів в ній не знайдено, хоч шукали за ними доволі глибоко, і Джемс Стар поїхав певний цього, що ціла копальня вичерпана до дна. В таких обставинах є зрозумілою річчю, що відкриття нових покладів було б небуденним явищем. Натякала вістка Симона Форда на щось подібного? Джемс Стар без упину задавав собі таке питання й надіявся притакуючої відповіді. Кликали його завоювати ще шмат тієї багатої Чорної Індії? Бажав у це вірити.
Друге письмо на хвилину збентежило його, та тепер він й не думав про нього. До того, син бувшого наставника має тут його дожидати. Значиться – анонімне письмо не мало ніякого значення!
Коли інженер вийшов з вагона, молодий чоловік, здіймаючи з голови капелюх, підійшов до нього.
– Ти Гаррі Форд? – спитав Джемс Стар без ніякого вступу.
– Так, містере Стар.
– Я і не пізнав тебе! За десять років став ти зовсім дорослим мужчиною.
– А я пізнав вас, – відповів молодий гірняк, тримаючи капелюх в руках. – Ви не змінилися, пане Стар! Ви такі самі, як і були тоді, коли на прощання поцілували мене на шахті Дошар! Такі речі не забуваються!