Корнiй. А, якби я мiг викинути!
Рита. А ти б хотiв? I мене хотiв би викинути? Хотiв би? Ну, викидай... I з чим же ти зостанешся? Ти будеш порожнiй, бо життя тiльки в цьому, це сть найлюдське. Приймеш холодну, гарну Снiжинку? Красу? Життя, Нiю, не в красi, краса в життi, в любовi, ось в цьому! (Показу на Лесика). Це сть людське... Нiю, Нiю, ну, що ж тобою сталося, ти ж мiй диний, чулий, добрий... Нiю, як можеш ти вас так мучити, як можеш, за вiщо? Ну, вдумайся сам, як ти нас усiх мучиш! За що? Що ми тобi зробили? Що любимо тебе, що... Ой, Нiю, Медведю мiй прекрасний, а ж люблю тебе так, що в той день помру, як побачу, що ти не хочеш бiльш мене. Скiльки перемучилась за цi днi. О, Боже! I зна ш, що рiшила? Зна ш? Що я вб'ю тебе, Лесика i себе! Я не можу жити без вас... Я не знаю, кого я бiльше люблю, тебе чи Лесика, але знаю, що без половини серця жити не можу, Нiю! Хай цi iнстинкти дикi, слiпi - я не можу... От i знай це... Ну, обнiми ж мене, обнiми, пригорни, я так змучилась за тобою, так витягнулось все серце до тебе i до... до дитини нашої...
Корнiй (зворушений, обiймаючи, сильно пригорта до себе). Рито моя. Рито моя...
Рита. Твоя, твоя, милий, вся твоя. Ми всi трое - одно... Пам'ята ш у Кiплiнга? Пам'ята ш: "ми всi тро - одно"? [24] I от нас тро , i ми всi одно... (Десь чу ться тиха приглушена гра на скрипцi). Хто то гра ? Ах, то iтальянець-композитор...
Корнiй. Як гарно гра ...
Рита. Вiн гра нам... Правда?.. Як у нас будуть грошi, мв купимо пiанiно, i я буду тобi грати... Ти будеш малювати, а я гратиму тобi. Пам'ята ш, ти казав, що тобi найкраще пишеться пiд музику. I Лесик буде тут, тобi щiточки й фарби подавати... А я всю душу виграватиму тобi, а ти вiзьмеш її в свою душу i з неї передаси на полотно. I ми разом будемо творити, всi тро , бо ми "всi трое - одно". Правда? Правда?
Корнiй. Правда... Лесик спати хоче, дивись, оченята якi стомленi...
Рита. Зараз, зараз... Втомленi, втомленi оченятка мої, втомленi бiднi мої, пелюсточки мої блiдi, нiжнi... Зараз спатоньки... О, дитино, яка ж ти стала! Ой, яка ж ти стала, бiдна моя! (Схиля ться i з скорбною любов'ю дивиться на сина).
Корнiй, наче вкопаний, впива ться в них очима. Входить Ганна Семенiвна, тихо пiдходить, пильно подивляючись на обох.
Рита (несвiдомо, поринувши вся в скорб, задумливо шепоче). Дитино... Блiда... Стомлена зiрка моя...
Корнiй, нiби боячись злякати, спугнути, тихо, обережно пiдводиться i, не зводячи а них очей, хоче йти до полотна.
Рита (повернувшись до нього). Нiю, дивись...
Корнiй (хапливо, з ляком). Рито, Рито, не говори, не ворушся, стiй так... Хвилиночку, ради Бога!
Рита (здивовано). Що ти? (Зрозумiвши). Ага, ну, добре... Може, стати там?
Корнiй. Нi-нi-нi... Стiй так... Мамо, одiйдiть! А може, справдi, сюди... Я тiльки одну рисочку... (Хапа ться, хвилю ться).
Ганна Семенiвна. Ну, от, уже напало... Господи!
Рита (злякано). Мамо, мамо, не треба, ради Бога!
Ганна Семенiвна (стиску плечима). Дитина ж спати хоче. Що ви мучите її?
Корнiй. Мамо! Ради Бога... Ну, що це таке? Сюди, Рито. Клади на стiлець сюди, так. Сама сiдай. Одну хвилиночку... Одну рисочку... -ї зна ш, тодi не видно було, не так, тепер... лучче. Таке страждання... Це iменно те, що треба. Це iменно вона... Схились, трошки пiднiмись, так... Тепер... дивись. Трохи не так... Нi-нi, нiчого. Видно, видно... (Вдивля ться зблизька). Так-так... Воно. Воно...
Ганна Семенiвна (стиску плечима). Радi , що воно... "Рисочка". Та ти в душу подивись, там ще бiльша мука. Радi ! Господи!
Корнiй (одмаху ться). А, мамо! Трошки вище ще. Рито. От так... Лесика... трошечки от так... Ах, шкода, що не день. У нього тепер чудова блiдiсть...
Ганна Семенiвна (все бiльш i бiльш вражена). " Чудова блiдiсть "!
Рита. Мамо! Я вас молю, ради Бога, мовчiть, я ж вас просила... Ну, зробiть це для мене.
Ганна Семенiвна. Та як же я. Господи, можу мовчати?! Та я дерево, чи що? Мучать дитину i радiють, що "чудова блiдiсть". Та я ж ще не зовсiм здурiла, прости Господи! "Рисочка"... Радi , що рисочка страждання... Та що ж це таке? "Чудова блiдiсть". Та задушiть дитину, iще краща буде...
Корнiй (не чуючи, пiдбiга до полотна, знiма його, вдивля ться, з одча м). Не так! Не те... А, Боже!.. У тебе не було. Рито, цього, що тепер. Не було...
Ганна Семенiвна. А ще б пак! Ти б ще бiльше помучив, ще б не те було... Ну, їй - богу, подурiли, чи що?! Та дитину захолодите!
Рита. Мамо, я вас молю!
Корнiй. Рито, Рито... не ворушся, спокiйнiше, ввiйди в себе... (Хапа палiтру, мiша фарби, гарячково пише). Ах, якби день! Ти завтра сядеш трохи далi... Трохи далi. Завтра тiнi... А сьогоднi... тiльки це, тiльки тут, ось-ось... Нi-нi. Рито, ради Бога!..
Дитина слабо почина плакати.
Ганна Семенiвна (схоплю ться, пiдбiга й бере Лесика з стiльця). Годi! Що це таке?
Рита (теж нахиля ться до дитини). Лесику, Лесику!
Корнiй (люто). Мамо! Одiйдiть, я вас прошу! Покладiть дитину, покладiть, я вам кажу!
Ганна Семенiвна. Ти сказився? Дитина змерзла, плаче.
Корнiй. Хай мерзне, плаче, покладiть!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Що я, така божевiльна, як ти? Що це таке? Тобi отi "рисочки" на ряднi дорогшi, нiж отут на лицi? Схаменися! Та звiрi так не роблять!
Корнiй. Мамо, ви нiчого не розумi те, покладiть Лесика!
Ганна Семенiвна. Не покладу! Вбий мене. не покладу. Я не сказилас ще, щоб морозити дитину! (До Рити). А ви, мати хорошi, сидiть! Та я...
Корнiй (пiдбiгаючи, з мукою, дрижачи весь). Мамо, я вас благаю, на хвилиночку! Ну, покладiть Лесика, я тiльки одну рисочку, тiльки одну, вона найважнiша... Мамо, голубко, молю вас, покладiть, не мучте ж мене, я не можу, я мушу. Мамочко! (Цiлу їй руки, дрижить, хапа Лесика).
Ганна Семенiвна. Господи! Збожеволiв. Це ж божевiлля! Та заспокойся... Та, сину, що з тобою?!
Рита (з мукою заломляючи руки). О Боже!
Корнiй. Мамо, дорога, хороша, ну, хвилиночку, вiн же не плаче, тут тепло, ми затопимо грубку, мамуню, мамо, не мучте ж мене, я не можу!
Ганна Семенiвна (вражена i злякана). Господи милостивий... Та продай ти лучче це нещастя наше!
Корнiй. Продам, продам, сьогоднi ж, завтра продам, тiльки покладiть.
Ганна Семенiвна. Що ти з ним казатимеш! Оце так так... Нате, малюйте, коли вам страждання на полотнi важнiшi, нiж живi... Нате, робiть з ним, що хочете. (Кладе Лесика на старе мiсце. Милу , загорта його).
Корнiй. Мамо, не замотуйте його, я ж нiчого не бачу. Та одiйдiть од його. Що ж це таке, нарештi. Боже ти мiй!
Ганна Семенiвна. Та як же не замотувать, коли тут холодно, як у льоху. Що ж ти собi дума ш, та ти ж про дитину подумай, про оцю, а не ту, хай вона тобi згорить разом з твоїм рядном!
Рита (тихо з мукою). Мамо, я ж вас просила, я сама все...
Ганна Семенiвна. Та не можу ж я! Я ж людина, чи звiр? Та й звiр дитину свою жалу ...
Корнiй (не слухаючи, захоплюючись знов). Мамо, одступiться, ви ж заступа те... А, Боже мiй! От ма ш! Рито, ти вже не так сидиш... Трошки нижче. Так... Ввiйди в себе... Спокiйнiше... Ну, прошу ж, спокiйнiше.
Рита. Не можу, Нiю...
Корнiй (дратуючись). Та як не можеш! Ну, спокiйнiше будь, i вже... Ввiйди в себе.