Рита. Що ж ти хочеш?
Корнiй. Нiчого. Дай менi спокiй.
Чути плач дитини.
Рита схоплю ться й вибiга . Корнiй ходить по хатi, кудовчить волосся. Через якийсь час Рита з дитиною на руках виходить в атель , за нею Ганна Семенiвиа.
Корнiй (хутко пiдходячи до Рити, яка сiда на канапi). Ну що, як? Чого вiн плакав? Леську! Ти чого плакав, га? Ти чого плакав, медвежа мо бiленьке, га? Який вiн став... Болить, га? Посмiха ться... Ах ти ж мо , дитинча хороше... (Зворушений сiда й дивиться на сина).
Ганна Семенiвна (обережно милуючи по головi Корнiя). Сину! Тiльки не сердься... Ну, подумай сам, чим же ця крихточка винна, га? I хiба ж таки вона не дороппа за шматок того, прости менi, рядна? Синочку, продай...
Корнiй. Мамо... (Кудовчить волосся). Ви, мамо, бачите, все судите по-сво му... А я по-сво му. От i сть... О...
Рита (нахиляючись до дитини). Лесику, скажи татовi, що вiн тебе не любить... Скажи йому, що вiн безсердечний, жорстокий...
Корнiй. Ну, от ма ш... Та ти подумай же, як я можу це зробити? Ну? Так зразу... На, трах, продав, нема нiчого, порожнiй весь.
Рита. Ти не порожнiй... Ти знов будеш. Син - один, а полотен ти можеш написати багато... Це ж, Нiю, один жах i егоїзм, що ти навiть вага шся... Ну подивись на нього, невже ти можеш допустити, щоб це тво живе, рiдне тобi творiння погибло?.. Це ж ти, частина тебе. I ти оддаси за те мертве рядно? Нiю!
Корнiй. Ну, це ти... То не мертве... I то частина мене... А, Боже, Боже!
Ганна Семенiвна. Синочку, ось утрьох блага мо тебе... Хiба ж тобi таки так важко? Ну, подумай же хоч сам: шматок полотна, фарби - i живе творiння, дитина твоя...
Рита (пiдносячи Лесика до Корпiя). Обнiми тата, попрохай його, Лесику, попрохай... Потягни за вуса... Посмiхнись до нього... Дивись, як вiн посмiха ться до тебе, якби вiн знав, що ти присуджу ш його на смерть!
Корнiй. Ну що ти їм скажеш! Видумали собi смерть, i ма ш... "На смерть". Яка смерть? Нiякої смертi нема й не буде! Правда, мо медвежатко? Правда, мо дитинча хороше? Нiякої смертi, будеш вели-и-кий, великий, виростеш, будеш малювати... Посмiха ться... Будеш? Га? Як слабенько кривить губки... Змiнився все-таки. От рисочка нова... Не дам, не дам тобi, мо бiдне, померти... Мiй Лесик не помре, нi-нi, тато не дасть. Правда? Тато такий великий, його Медведем звуть, вiн нiкому, навiть смертi, Лесика не дасть. От ма ш... причепилась до мого хлопчика... Вимучила його, малюсiнького, беззахисного... Он рисочки новi йому намалювала... Зовсiм новi... (Пильно вдивля ться й далi говорить уже неуважнiше, майже машинально). Рисочки цiлком iншi. От одна... I губки... I носик... Бiдного хлопчика. (Озира схилену Риту й Лесика). I у мами...
Рита подивля ться на Ганну Семенiвну, яка одповiдае їй пiдбадьорюючим, задоволеним поглядом i хитанням голови.
Корнiй. Зовсiм новi рисочки... I не такi... не такi... Гм! Зовсiм не такi... а... Ну да... От тут... Безумовної (Схоплю ться й бiжить до полотна, пiднiма покривало й дивиться).
Рита (стрепенувшись, перекида ться повним одчаю поглядом з Ганною Семенiвною). Корнiю!!.
Корнiй. Зараз, зараз... Я одну хвилиночку. Одну хвилиночку... Моментально... Так-так... Зовсiм не так... Зараз, зараз... (Хапливо бере з столу палiтру й щiточку). Зовсiм не так... Зараз, голубко, зараз... Ми все це зробимо... я тiльки... Все буде добре... (Поспiшно мiша . фарби. Бiжить до Лесика, вдивля ться, одмахуючись од Ганни Семенiвни й Рити, якi тягнуть його).
Рита. Корнiю!!! Я тобi говорю, схаменись!
Ганна Семенiвна. Сину! Та зглянься ж ти, хiба ж тепер час?..
Корнiй. Зараз, зараз... Ну, хвилиночку... Моментально... Отут... Ну, безумовно. Ах, зовсiм це не те!.. (Бiжить до полотна, зупиня ться, дивиться з одча м). Не теї Зовсiм не теї Все к чорту! (Кудовчить волосся).
Рита. Корнiю! Iди сюди.
Корнiй. Ах, дайте менi спокiй! Ну що там? Ну, не можна ж так! Ну, добре, я знаю, Лесик хворий... Дайте ж менi... Не можна ж так! (Одходить од полотна, вдивля ться. Бiжить до дитини).
Рита (сильно хапа його, притягу до дитини). Це хто? Говори!
Корнiй (здивовано). Що ти. Рито?
Рита. Я тебе питаю, хто це? Син твiй?
Корнiй. Рито!
Рита (беручи його руку, приклада до лиця дитини). Чу ш?
Дитина почина плакати.
Корнiй. Ти йому боляче зробила!
Рита (жагуче, гнiвно). Нi, ти йому боляче робиш! Ти його вбива ш. Чу ш ти? Дитина помре. Помре! Але я тебе загризу тодi! Задушу власними руками! Май це на увазi.
Корнiй (в одчаю). Рито. Рито... От сть... Ну, добре, ну, заспокойся, я подумаю... (Дитина плаче). Тш-ш... Цить, Лесику, цить, мiй малесенький... Все буде добре... Все... все... (Чмока , дитина змовка . Карнiй понуро задуму ться, дивлячись на нього).
Ганна Семенiвна. Сину! Ну, хiба ж таки можна бути таким? Ну, нехай собi там малю ш, але ж де ж таки видано, щоб рiдну дитину зневажати через те, що... мистецтво... Мистецтво, сину, не дасть тобi того, що жива людина.
Рита. Корнiю. Говори: прода ш?
Корнiй глибоко зiтха . Мовчить. Тихо робить рукою дитинi забавку.
Рита. Корнiю!..
Корнiй (знову зiтха . Ста на колiна перед дитиною й з любов'ю дивиться на неї). Не знаю... Пiдожди трохи.
Рита. Не можна ждати. Сьогоднi ж треба...
Стук у дверi, i зараз же входить Снiжинка. Немов схаменувшись, у порога зупиня ться.
Снiжинка. Ах, вибачайте, я думала...
Рита (раптом дико й люто схопившись, робить рух. неначе збира тьс стрибнути на неї. Рiзко). Вам чого?
Корнiй вста й озира ться.
Снiжинка (здивовано посмiха ться). Що з вами? Ви, дiйсно, як пантера, готовi кинутись на мене. Я прийшла на хвилинку спитати: чи Бiлий Медвiдь виїжджа , бо тодi атель хоче взяти Клара. Але я бачу... (З посмiшкою поверта ться йти).
Корнiй. Мо атель ?
Рита. Клара може брати. Ми їдемо.
Корнiй (здивовано). От ма ш! Мо атель ... З якої речi? От сть!
Рита. Ти ж не будеш лишати його за собою.
Корнiй. А, Боже... (Кудовчить волосся). Та хiба... Та я не знаю, чи ми поїдемо ще. Я не знаю. От! (До Снiжинки). Хай Клара не сподiва ться.
Снiжинка. А я вже думала...
Рита. Клара може сподiватись. Так i скажiть їй.
Корнiй. А, Рито, так же не можна... Атель мо , я в ньому роблю... А, ма ш... Чи поїду, чи нi, а атель ... (До Снiжинки). Хай шука iнше. От сть...
Рита (чiтко i глухо). Так?
Корнiй. Безумовно... Що ти за мене, справдi, той... Я сам знаю... Я за тебе не рiшаю...
Снiжинка. Так я й скажу. (З посмiшкою грацiозно вислиза з кiмнати).
Рита. Так, значить, ти не прода ш картини?! Корпiю! Гляди! Прода ш чи нi?
Корнiй. Рито... Не можна ж так зразу.
Рита. Нi, тiльки зразу! Нi?.. Нi?.. (Дрижить вся). Добре... (Кладе дитину на канапу). Вiзьмiть, мамо, Лесика. (До Корпiя). Чудесно. Тобi, розумi ться, бiльше хотiлося б з цi ю проституткою...
Корнiй (скривившись). Рито, Рито...
Рита. А що? Нi? Всякiй проститутцi сiм'я гидка... Ну, добре!.. (Бiжить до стiни, здiйма пальто, капелюх, одяга ться). Тебе душить сiм'я? Тобi дорогше полотно i Снiжинка? Так? Ти дума ш, що я буду твiй "очаг" берегти? На, ма ш, я тобi тепер покажу! Слухай, от тобi заявляю: ти не хочеш пiддержувати сiм'ї, i я не хочу. Ти живеш для себе, i я буду. Хай Лесик помира , менi все одно. Я не можу сидiти над ним i дивитись на те, як вiн гине. Я буду теж жить. Поки ти не згодишся продати картини, ти мене не побачиш в сiм'ї. Чу ш?
Ганна Семенiвна (тривожно). Рито, що ви таке задумали?
Рита. Мамо! Я говорю серйозно. Хочете - бережiть Лесика, хочете - нi, я тепер пальцем не вдарю, хоч би зi мною... (Люто зцiплю зуби. До Корпiя). Ти прода ш картину? Говори!
Корнiй (уперто). Рито, не безумствуй.
Рита. Нi?! Я тебе питаю: нi?
Корнiй (на злiсть уперто). Нi!
Рита. Ну, так прощай!! (Вибiга ).
Ганна Семенiвна. Рито!! Господи, що ж це дi ться? Сину, ради Бога, що ти робиш?! (Дитина почина плакати).