“ак говор€чи, устав да й пов≥в своњх гостей до хати. Ўрам ≥шов за ним, хитаючи понуро головою. ¬асиль Ќевольник голосно журивс€, на його гледючи. Ѕожий чолов≥к €сен був на виду, мов душа його жила не на земл≥, а на неб≥.
≤I≤
«агл€нув „еревань у пекарню:
Ч ≈, Ч каже, Ч да се ж ти мен≥ й жениха прив≥з, пане бгате! (ј в пекарн≥ давно вже сид≥в ѕетро Ўраменко, розмовл€ючи з „ереванихою ≥ з њњ дочкою Ћесею). Ѕач, €к у њх весело, не так, €к у нас! ўебечуть, наче горобц≥. ўо то за милий в≥к молодецький! ¬еди ж, ¬асилю, гостей у св≥тлицю, а € поздоровкаюсь ≥з молодим Ўрамен€м.
—в≥тлиц€ в „ереван€ була така ж, €к ≥ тепер буваЇ в €кого заможного козака (що ще то за луччих час≥в д≥д або батько збудовав). —волок гарний, дубовий, штучно покарбований; ≥ слова з св€того письма вир≥зан≥; вир≥зано ≥ хто св≥тлицю збудовав, ≥ €кого року. ≤ лавки були хорош≥, липов≥, ≥з спинками, да ще й килимц€ми позастилан≥. ≤ ст≥л, ≥ божник ≥з шитим рушником округи, ≥ все так було, €к ≥ тепер по добрих люд€х ведетьс€. ќдно т≥лько диво було в „ереван€ таке, що вже тепер н≥де не зуздриш. ругом ст≥н полиц≥, а на тих полиц€х ср≥бн≥, золот≥ й кришталев≥ кубки, коновки, пл€шки, тац≥ ≥ вс€ка посудина, що то на в≥йн≥ поздобувано. як палили козаки шл€хетськ≥њ двори ≥ кн€жецьк≥њ замки, то все те м≥шками виносили. “ак-то бог тод≥ погодив козацтву, що т≥њ вельможн≥њ каштел€ни ≥ старости пишн≥њ, несказано горд≥, що гукали на гайдук≥в, сид€ ≥з сими кубками да конвами поза столами, п≥шли в неволю до риму або пол€гли головою в пол≥, а њх кубки сто€ть у козака в св≥тлиц≥. ≤ще ж по ст≥нах вис€ть ≥ њх шабл≥, пищал≥ п≥д ср≥блом, старосв≥тськ≥ сагайдаки татарськ≥њ, шит≥њ золотом ронди, н≥мецьк≥ гаркебузи, сталев≥ сорочки, шапки-сисюрки, що вкриЇ тебе зал≥зною с≥ткою Ч ≥ н≥€ка шабл€ не в≥зьме. ќтже н≥що т≥Ї не оборонило л€х≥в ≥ недол€шк≥в: допекли козакам ≥ посп≥льству до самого серц€. “о от тепер ≥ т≥њ луки, ≥ т≥њ шабл≥, ≥ вс€ та збро€ с≥€Ї не в одного „ереван€ в св≥тлиц≥ ≥ веселить козацьк≥ оч≥.
“≥лько ж ѕетру, Ўрамовому синов≥, здалось найкраще у пекарн≥, хоч там не було н≥ шабель, н≥ сагайдак≥в, а т≥лько сам≥ кв≥тки да запашн≥њ з≥лл€ за образами й поза сволоком, а на стол≥ лежав €сний да високий хл≥б. “ак Ћес€ ж усе скрашала собою так, що вже справд≥ годилось би сказати: Ђ” хат≥ в нењ, €к у в≥ночку; хл≥б випечений, €к сонце; сама сидить, €к кв≥точкаї. ≤ розговоривсь ≥з нею ѕетро, €к брат ≥з сестрою. ј сама „ереваниха була пан≥ вв≥члива: знала, €к до кого з речами обернутись. “ак моЇму козаков≥ луччоњ компан≥њ було й не треба: тут би в≥н ≥ зас≥в на весь веч≥р, дивл€чись на чорн≥ д≥воцьк≥ брови да на щит≥ рукава.
як ось ≥ л≥зе „еревань, сопучи, через пор≥г. ”валивсь у хату да, розставивши руки, до його:
Ч ј, бгатику! Ч ≥ почав ц≥ловатись. Ч Ќу, Ч каже, Ч бгате, не вниз ≥деш, а вгору. “о був козак над козаками, а тепер ≥ще став кращий!.. ћеласю! Ч обернувсь до ж≥нки. Ч ќт нам з€тьок! Ћесю, от жених тоб≥ п≥д пару, так-так! √а-га-га! Ѕач, бгате, €кий € чолов≥к? —ам набиваюсь ≥з своњм добром. “ак не бере ж бо н≥хто, та й год≥! ’од≥мо, бгате, в св≥тлицю; нехай вони тут соб≥ пораютьс€. ∆≥ноча р≥ч коло печ≥, а нам, козакам, чарка та шабл€.
ƒа, вз€вши ѕетра за руку, ≥ пот€г до св≥тлиц≥. ќбернувсь козак, переступаючи через пор≥г, Ч ≥ серце в його заграло: Ћес€ не спускала з його очей, а в тих очах с≥€ла й ласка, й жаль, ≥ щось ≥ще таке, що не виловиш н≥€кими словами. —подобавсь, видимо, козак д≥вчин≥.
Ч ќсь подивись, д≥дусю, Ч каже „еревань, прив≥вши ѕетра до божого чолов≥ка, Ч чи той се Ўраменко, що переплив —луч п≥д кул€ми? ѓй-богу, € й дос≥ дивуюсь, що таке молоде, та таке см≥ле! ѕробравсь у л€дський таб≥р, убив хорунжого й корогов його прин≥с до гетьмана. ўо ж би тепер воно зробило!
Ѕожий чолов≥к положив ѕетрусев≥ на голову руку да й каже:
Ч ƒобрий козак; по батьков≥ п≥шов. ќдвага велика, а буде довгов≥чний, ≥ на в≥йн≥ щасливий: н≥ шабл€, н≥ кул€ його не одол≥Ї, Ч ≥ вмре своЇю смертю.
Ч Ќехай лучче, Ч сказав батько, Ч пол€же од шабл≥ ≥ од кул≥, аби за добре д≥ло, за ц≥л≥сть ”крањни, що ось роз≥драли надвоЇ.
Ч Ќу, год≥ ж, год≥ вже про се! Ч каже „еревань. Ч ќсь € вам дам краще д≥ло до розмови.
≤ д≥став ≥з полички жбан, прехимерно з ср≥бла вилитий ≥ що то вже за приукрашений! Ќе жалували пани грошей дл€ своЇњ пихи ≥ пот≥хи. ѕо боках б≥гли босон≥ж д≥вчата Ч ≥нша ≥ в бубон б’Ї; а зверху сид≥в, мов живий, божок гречеський, Ѕахус. “им-то „еревань ≥ звав сей жбан божком.
Ч Ўкода мен≥, д≥дусю, твоЇњ темноти, Ч каже кобзарев≥. Ч ќсь на лиш полапай, €ке тут диво. —е € в ѕольщ≥ таке соб≥ доскочив.
Ч —уЇта суЇтств≥й! Ч каже той, усм≥хнувшись.
Ч Ќ≥, бгатику, не суЇта! ќсь €к вип’Їмо з божка по кухлику, то, може, не так заговориш.
Ч ≤з божка! Ч каже Ўрам. Ч “ак отсей чортик зоветьс€ в тебе божком?
Ч Ќехай в≥н буде й чортик, Ч одв≥туЇ „еревань, Ч т≥лько кажуть, що в старовину у грек≥в… Ѕув народ греки, так, прим≥рно, €к ми тепер козаки… Ќарод непоб≥димий, Ч от що!.. “ак у тих-то грек≥в сьому божку, кажуть, була велика шаноба.
Ч ј в тебе вже не така? Ч питаЇ Ўрам.
Ч Ќ≥, Ч каже, Ч на мене в≥н не нар≥катиме, а от коли б ви його не зневажили.
≤ достав мальовану тацю, ср≥блом ковану. ј на тац≥ було намальоване таке, що вс€ке б засм≥€лось. ∆идок даЇ запорожцев≥ напитись гор≥лки з барильц€. «апорожець так ≥ припав до барила, а жид Ч одно од страху, а друге од скнарост≥ Ч держить та й труситьс€. ј зверху ≥ п≥дписано: ЂЌе трусись, пс€юхо: губи поб’Їш!ї ќт на таку-то тацю поставив „еревань п’€ть кубк≥в-р≥пок да й почав наливати €кусь настойку з того божка.
Ч —е, бгатц≥, Ч каже, Ч така в мене настойка, що мертвий устав би з домовини, €кби випив добру чарку.
ƒа й обн≥с ус≥х; не минув ≥ ¬асил€ Ќевольника, хоть той сто€в соб≥ оддал≥к, мов у монастир≥ служка перед ≥гуменом.
Ч Ќу, бгате ћихайле, Ч каже, повесел≥вши трохи од того трунку, Ўрам, Ч загадаю ж € тоб≥ про твого божка загадку: стоњть божок на трьох н≥жках; король каже: Ђѕот≥ха мо€!ї, крал€ каже: Ђѕогибель мо€!ї.
Ч Ќу, бгатику, Ч каже „еревань, Ч хоч убий, не второпаю. ƒак €к, €к? ороль на трьох н≥жках, а крал€ каже: Ђѕогибель мо€ї?
Ч Ќе король, а божок на трьох н≥жках, €к от ≥ тв≥й. ороль каже: Ђѕот≥ха мо€!ї, крал€ каже: Ђѕогибель мо€!ї
Ч ј, пек же його матер≥, €к мудро!.. ороль каже: Ђѕот≥ха мо€!ї —ебто, бач, €к чолов≥к уп’Їтьс€, то вже тод≥ кричить: Ђя король!ї ј ж≥нка: Ђќх, погибель же мо€! ƒе ж мен≥ тепер д≥тис€?ї
Ч якраз так! “≥лько, братику, тво€ ж≥нка не зл€калась би тебе, хоть би ти й королем ≥зробивсь?
Ч ≤ще не одгадав! Ч каже „еревань, Ч јну ж, ти сам!
Ч ћен≥ не диво, а от €кби ти показав свою премудр≥сть!
Ч ћо€ премудр≥сть, бгатику, Ч сказав „еревань, Ч знаЇ т≥лько налити та випити; а там соб≥ м≥зкуйте, €к хот€. Ќа те ви попи, на те ви муж≥ сов≥та, на те ви народн≥ голови.
Ч Ќе вадило б ≥ не попам, Ч одв≥туЇ Ўрам, Ч не вадило б ≥ не мужам сов≥та знати, що король тут Ч т≥ло, а крал€ Ч так се душа. “≥ло пот≥шаЇтьс€, €к чолов≥к зап’Ї, а душа погибаЇ; от ≥ все.
Ч ѕгавда, бгатику, њй-богу пгавда! Ч сказав, дохитуючи головою, „еревань. Ч ¬ип’Їм же ще по кубку!
јж ось ув≥йшла до гостей „ереваниха, молодиц€ св≥жа й повновида, пр€ма, €к топол€, Ч замолоду була дуже хороша. ѕ≥д≥йшла до Ўрама п≥д благословен≥Ї. ¬≥н њњ поблагословив, да, €к пан≥ була гожа, ≥ вони ж таки давн≥ при€тел≥, то ще схот≥в ≥ попросту з нею прив≥татись, да й каже:
Ч ѕозвольте з вами прив≥татись, доброд≥йко?
ј вона каже:
Ч ƒа €к же зволите, доброд≥ю!
ƒа й поц≥ловались любенько. “огд≥ „ереваниха ще обнесла гостей. „еревань випив на радощах повний кубок, бризнув п≥д стелю да й каже:
Ч ўоб наш≥ д≥ти отак вибрикували!
ј „ереваниха почала вести за чаркою розмову:
Ч “ак отсе, Ч каже, Ч ви на прощу, панотче? —в€те д≥ло!.. ќт, мо€ дружино, Ч обернулась до чолов≥ка, Ч от €к добр≥ люде робл€ть: аж ≥з самоњ ѕаволоч≥ њдуть молитись богу. ј ми живемо ось п≥д самим иЇвом, да ще не були сю весну й одного разу у св€тих угодник≥в. јж сором! ƒа вже ж €к соб≥ хочеш, а в мене не дурно ридван наготовлений. ѕричеплюсь за пана Ўрама, да куди в≥н, туди й €.