Деякі дослідники вважають, що в цьому «лементі» Мелетія Смотрицького є перебільшення. Далеко не всі представники названих родів стали католиками, до того ж окремі князівські й шляхетські роди продовжували зберігати «чистоту православ’я». Зрештою, сам Мелетій Смотрицький в згаданій «Апології» говорив про збереження елітарних структур Русі: мовляв, маємо повну ієрархію, також архімандритів, ігуменів, ієромонахів, пресвітерів; також маємо преславних родів княжат і панів, шляхту й рицарство; а ще — великі братства по містах.
Мелетій Смотрицький був далеко не єдиний, хто порушував питання втратою Русі своєї еліти. До нього звертався Ісайя Копинський у своєму листі-посланні до князя Яреми Вишневецького (1632 р.)[33]. Останній зрікся православ’я і став католиком, що викликало несприйняття Ісайї. Автор згаданого послання спеціально акцентував увагу на тому, що в минулі часи руська (українська) еліта була православною і що православну віру не можна називати «хлопською».
Ця проблема була помітно ускладнена Берестейською церковною унією 1596 р. Остання розколола як «верхи», так і «низи». Частина православних князів і шляхтичів прийняли унію, інша частина — ні. Те саме можна сказати про духовенство, міщанство й селянство.
Дуже точно тодішню ситуацію описав Іван Франко. «...Русь, — зазначав він, — тратила віру в себе саму, тратила почуття власної гідності і тої натуральної живої солідарності, яка держить при купці всяку живучу суспільність і ненастанно обновлює, подвоює її сили; Русь привикла оглядатися все на других; жебрати, запобігати чиєїсь ласки, унижуватися і коритися без потреби, мірити життя і суспільні справи вузькою міркою особистого утилітаризму. Все, що було серед неї живіше, пройняте духом і бажанням ширшого, горожанського життя, покидало її, не почуваючись не до якої вини, бо чуло, що покидає секту, а не суспільність»[34]. Щоправда, такі процеси відбувалися не лише в Речі Посполитій. Те саме спостерігалося в Карпатській Русі, де місцева руська еліта мадяризувалися. Дещо пізніше подібні процеси відбулися в Молдавському князівстві й Румунії. Український етнос ніби став «обезголовленим», без своєї провідної верстви.
Поступове розмивання руської (української) еліти, її покатоличення й полонізація мали для України сумні наслідки. Уже на середину й другу половину XVII ст. значна частина української соціальної еліти стала католицькою (передусім це стосувалося земель Речі Посполитої). У XVIIІ ст. соціальна еліта Правобережної України переважно ідентифікувала себе як поляків — навіть тоді, коли залишалася уніатською.
Наприклад, один із творців Польської конституції від 3 травня 1791 р. Гуго Коллонтай походив із руської (української) родини. Його предки навіть спонсорували деякі уніатські видання Почаївського монастиря. Однак сам Гуго, ставши людиною польської культури, виступав за те, щоб полонізувати українських селян. Те саме можемо сказати про національного героя Польщі Тадеуша Костюшка. Родина Костюшків належала до руської шляхти Берестейщини. Правда, батько Тадеуша вже був католиком. Зате його мати дотримувалася уніатського віровизнання. Також уніатською була родина матері видатного польського поета-романтика Юліуша Словацького. Його навіть хрестили в уніатському храмі.