Перший етап козацької революції тривав близько року — від перемоги козацько-татарського війська під Жовтими Водами та Корсунем (квітень-травень 1648 р.) до укладення Зборівського договору (серпень 1649 р.).
Щодо причин повстання, то козацькі літописці (Григорій Грабянка, Самійло Величко та ін.) витворили благочестиву легенду про те, що Хмельницький мав серйозний конфлікт із чигиринським підстаростою Данієлем Чаплинським. Останній вчинив збройний наїзд на хутір Суботів, який належав Хмельницькому. У результаті цього наїзду хутір перейшов у власність чигиринського підстарости. Ображений Хмельницький, не знайшовши управи на кривдника, подався на Запорізьку Січ, де підняв повстання проти поляків, яке скоро набуло масовий характер.
Ця легенда, певно, мала під собою реальні підстави. Вона фігурує в польських, українських хроністів, згадуваного Натана Ганновера. Щоправда виникає питання: чи можна розглядати зазначену подію як причину повстання? Подібні конфлікти були на той час звичною справою в Речі Посполитій, особливо на українському прикордонні, де вплив центральної влади був зведений до мінімуму. Навіть козацькі літописці, котрі акцентували увагу на конфлікті між Чаплинським та Хмельницьким, радше намагалися подати цю подію як привід для повстання, вишукуючи при цьому більш серйозні причини — гоніння на православ’я, утиски козаків, обмеження їхніх прав тощо.
Чи не найбільш об’єктивно до причин повстання Хмельницького підійшов анонімний автор Літопису Самовидця. Цей козацький літописець, схоже, був учасником Хмельниччини й намагався правдиво описувати її події. Перше речення літопису — досить промовисте: «Початок і причина війни Хмельницького є єдино від ляхів на православ’я гоніння і тяготи на козаків»[38]. Самовидець спеціально говорить про «гоніння ляхів на православ’я» як одну з перших причин козацького повстання.
Справді, конфесійний чинник, як уже відзначалося, відігравав певну роль у війні під проводом Хмельницького, але він не був першорядним. Самовидець же намагається поставити цей чинник на перше місце. Пізніше так само чинили деякі російські та українські автори — як історики, так і письменники. У самому літописі автор звертає увагу на утиски, які чинили католики православним. Насправді, наведені літописцем оповіді про важке становище православних на українських землях не зовсім відповідали реаліям. Звісно, у той час в Україні було протистояння між католиками й уніатами, з одного боку, та православними, з іншого. Іноді воно доходило до кривавих ексцесів — хоча це траплялося не часто. Зрештою, православна церква в Речі Посполитій мала легальний статус. А закони цієї держави гарантували відносно широку свободу віровизнання.
Питання в іншому — навіщо Самовидцеві було акцентувати увагу на переслідуваннях православних і розглядати їх як ледь чи не найголовнішу причину Хмельниччини? Фактично давалося зрозуміти, що козацькі війни були спрямовані проти утисків православ’я. Таким чином відбувалася ідейна легітимізація цих війн. Козаки ніби перетворювалися в борців за православну віру. З часом ця ідея отримала розвиток і стала важливим елементом козацької міфології.
Та все ж не варто недооцінювати конфесійний чинник. Він мав велике символічне значення. А люди в своїх діях часто орієнтуються на символи, які заступають їм реалії. Принаймні конфесійний чинник дозволяв козакам розмежовувати своїх і чужих. Своїми були православні, до яких належали не лише козаки, а й, зрозуміло, православне духовенство, також селяни й руські (українські) міщани. Натомість чужими були католики, протестанти, уніати (переважно шляхтичі), а також юдеї. Із середовища останніх, як правило, походили орендатори, що нещадно експлуатували українських селян.
Проте Самовидець звертає увагу не стільки на питання релігійні, скільки на питання економічні й соціальні, виділяючи три блоки соціально-економічних проблем, які привели до козацького повстання.
Перша проблема полягала в тому, що козаків, які не належали до реєстру, змушували виконувати панщину й різного роду роботи на користь панів. Це викликало незадоволення.
Друга проблема стосувалася вже реєстрових козаків. Їх теж почали утискати. Зокрема, не виплачували належної платні. Ці гроші прибирали до рук полковники й сотники. Іноді вони давали плату певним групам козаків, аби ті були до них «зичливими». Серед вищих козацьких чинів процвітала корупція, здирство. Вони забирали в простих козаків їхню татарську здобич — коней і т. ін. На простих реєстрових козаках, вважав Самовидець, наживалися євреї. Він змальовував таку картину: мовляв, у містах від євреїв була така кривда, що невільно козакові в домі своєму напитки на свою потребу тримати, не лише меду, горілки і пива, але і браги. У тих козаків, які за пороги на рибу ходили, у Кодаку десяту частину на комісара відбирали. Окрім того, окремо треба було і полковнику давати, і сотникам, і осавулові, і писареві... Реєстрові козаки також були незадоволені обмеженням реєстру. Адже виходило так, що діти реєстрових козаків не вважалися реєстровцями й мусили відробляти панщину[39].