Смолій і Степанков визначали поняття «революція» як злам, коли відбувається перехід «від застарілих у більш розвинені, прогресивніші» суспільні форми[9]. Подібне розуміння, сформоване під впливом марксизму, стало стереотипним для українського суспільства. Згадані автори, ведучи мову про повстання під проводом Богдана Хмельницького, свідомо протиставляли термін «національна революція» як поширеному в польській історіографії поняттю «громадянська війна», так і поняттям, що функціонували донедавна в історіографії — «козацьке повстання», «козацька війна», «козацька революція» тощо. Вони вважали, що ці поняття є неприйнятними. Національну ж революцію означали таким чином: це — явище, коли поряд із змінами суспільного устрою відбувається в умовах боротьби за незалежність процес ліквідації вироблених в інших політичних культурах структурних основ організації політичного життя та заміна їх національними. Цей процес може супроводжуватися громадянською та національно-визвольною війною, що надає боротьбі виняткової жорстокості й величезного кровопролиття[10].
Концепт «національної революції» викликав різку критику з боку Яковенко[11]. Вона звертала увагу на те, що автори цього концепту плутають базові соціологічні категорії, передовсім такі, як «держава» і «народ/нація». У результаті чого середньовічні та ранньомодерні державні організми разом із характерними для них сітками влади/підпорядкування та уявленнями про політичну відособленість території та обсяг її суверенності автоматично ототожнюються з державами новітньої доби.
Щоправда, і Яковенко, і Смолій та Степанков, а також їхні численні послідовники вживали й вживають поняття «революція» в сенсі однозначно позитивному. Але чи так трактується це поняття в сучасній політології? І чи так трактував його Микола Костомаров, котрий чи не першим означив Хмельниччину як козацьку революцію?
Революція та її сценарії
Загалом слово «революція» міцно ввійшло в європейські мови, в т. ч. і в мову українську. Це не тільки і не стільки термін науковий, скільки побутовий. Причому, якщо говорити про Україну, то він має переважно позитивну конотацію. Ця позитивність викликана не лише нещодавнім радянським минулим, коли з допомогою комуністичної ідеології вироблялося позитивне ставлення до революції як явища. Революція тоді трактувалася як очищення й оновлення суспільства. Вона ніби забезпечувала прогрес і щасливе «нове життя». На негативні сторони революції увага, звісно, не зверталася.
Правда, не лише в комуністичному дискурсі слово «революція» набувало позитивного звучання. Те саме маємо і в дискурсі націоналістичному. Адже в останні віки Україна перебувала в статусі колонії. Визволення ж від колоніальної залежності мислилося як результат революційних змін. Звідси й ідея національної, або визвольної революції.
Термін «революція» з’явився у XV ст. Походив він від пізньолатинського слова revolutio, що означало поворот, переворот, оборот, і спочатку цей термін переважно використовувався в алхімії та астрології. Наприклад, відома праця Миколи Коперника «Про обертання небесних сфер», яка побачила світ у 1543 р., в оригіналі називалася «De revolutionibus orbium coelestium».
Взагалі термін «революція» в Україні (і не лише в Україні) інтерпретується дуже широко. Є різні варіанти його трактування. Загалом у нас, навіть серед «прогресивних» політологів, простежується схильність трактувати революцію в марксистському дусі. Тобто революція веде до зміни т. зв. соціально-економічних формацій. Такими нібито є первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, буржуазна й, нарешті, комуністична. Правда, прихильники марксизму чомусь не вели мову про рабовласницьку чи, приміром, феодальну революції. Переважно в них мова йшла про буржуазні й комуністичну (чи соціалістичну) революції. У самих же класиків марксизму формаційна теорія не була чітко сформульована. Вона вже стала «творчим розвитком» марксизму. Взагалі дуже проблематично говорити, що ця теорія задовільно висвітлювала історичні реалії. Чимало фактів не вкладалися в її межі. Звісно, сучасні наші політологи не дотримуються послідовно марксизму в питанні революції, але вважають, що справжня революція має вести до соціально-економічних змін.