Однак ця передача в умовах несформованої держави не стала конструктивним кроком. Юрій Хмельницький, на відміну від свого батька, не мав належного досвіду, авторитету, ділових та вольових якостей, аби забезпечити відносно нормальне функціонування державного організму Війська Запорозького.
Царський уряд спробував взяти процес обрання гетьмана після смерті Богдана Хмельницького в свої руки. Київському воєводі з Приказу таємних справ було надіслано наказ відписати від царського імені в Чигирин генеральній старшині, у міста — полковникам, начальним людям, міщанам і черні, а також духовенству про «царську милість», закликавши їх на раду до Києва[73]. Це мала бути Чорна рада, в якій, окрім козацтва, брали б участь представники інших станів, на яких збирались опертися московіти, ведучи свою політичну гру. Не даремно місцем її проведення мав стати Київ — місто, яке контролювалося ними.
26 серпня 1657 р. гетьманом Війська Запорозького було обрано Івана Виговського. Це обрання відбулося в Чигирині не на загальній військовій раді, а на раді старшинській[74]. Таке обрання, здійснене у відносно вузькому колі козацьких провідників, виглядало як «недостатньо легітимне». Зрештою, чіткої процедури обрання гетьмана тоді не існувало. До того ж під час згаданої ради з боку Виговського лунали запевнення, що його обрання гетьманом має тимчасовий характер і що в перспективі козацьким очільником має стати Юрій Хмельницький — адже свого часу це обіцяно було козацькою старшиною його батьку. Тому, мовляв, Виговський буде гетьманом до того часу, поки Юрій не вивчиться у Київському колегіумі, не змужніє, щоб достойно посісти гетьманське становище.
У принципі, Виговського можна зрозуміти. Будучи хорошим дипломатом, він не хотів «різати по-живому». Ще не забулася клятва козацької старшини Богдану Хмельницькому, що його наступником стане син Юрій. Тому Виговському, який хотів стати господарем у Гетьманщині, треба було вдатися до такої дипломатичної гри.
А те, що він хотів зосередити в руках всю владу, можна не сумніватися. Виговський уже відчув її смак. Адже був другою особою у Війську Запорізькому. Прекрасно бачив, які ця влада дає можливості для збагачення, для укріплення свого становища. То чому було не скористатися моментом?
Не зовсім визначений статус Виговського як гетьмана давав підстави московським урядовим чиновникам і далі вважати його писарем. Москва не була задоволена таким обранням.
Водночас цар прагнув використати ситуацію, виставивши Чигирину нові умови, сподіваючись, що новообраному гетьману доведеться погодитися на них. Московський посланець Артамон Матвєєв передав козакам «статті», які зводилися до наступних положень: 1) у найбільших українських містах мають стояти царські воєводи, що утримуватимуться за рахунок місцевого населення; 2) податки з оренди, доходів і млинів мають надходити до царської скарбниці; 3) кількість реєстрових козаків мала би бути скорочена до 10—40 тисяч чоловік; 4) надалі кандидатуру гетьмана узгоджувати з царем; 5) обраного київського митрополита посилати на висвячення до московського патріарха[75].
З часом подібні вимоги стануть традиційними для московської влади. Виконання цих умов робило би Гетьманат абсолютно залежним від царя та його урядників. Адже московські війська отримували, згідно цих статей, можливість контролювати українські терени, водночас підривалася фінансова база Гетьманату і його релігійно-культурна автономія. Окрім того, кандидатура гетьмана, яка мала узгоджуватися з царем, робила його залежним від московітів.
Певний час Виговський іменувався чигиринським гетьманом. Принаймні так він підписував деякі універсали. Тобто цей правитель фактично сам визнавав неповноту своєї влади. Відповідно, йому йшлося про те, аби стати гетьманом повноправним. 21 жовтня 1657 р. була скликана Генеральна козацька рада в Корсуні, яка й обрала Виговського гетьманом[76]. «Рішення Корсунської ради необхідно оцінювати не стільки з точки зору підтвердження гетьманських повноважень Виговського, як це традиційно робиться в історіографії, скільки як вотум довіри гетьманові та схвалення й підтримку його політичного курсу щодо Москви, спрямованого на захист української державності та оборону козацьких вільностей»[77]. Правда, на раді не було представників Запорізької Січі. Тому потім довелося скликати ще одну раду, аби остаточно вирішити питання з гетьманськими виборами. Такий довготривалий процес обрання козацького очільника ударив по авторитету Виговського[78]. 7 лютого 1658 р. відбулася старшинська рада в більш широкому складі, аніж рада Корсунська, на якій повторно було підтверджено обрання гетьмана[79].