Московіти з осторогою ставилися до своїх козацьких союзників. Так, на початку оборонних боїв під Любаром спільний табір московсько-козацьких військ був розділений на дві частини. Воєвода Шереметьєв відгородився земляним валом від козаків Цицюри.
Об’єднаним військам Речі Посполитої й кримських татар вдалося не лише зупинити просування військ під керівництвом Шереметьєва, а й взяти їх у потужне кільце. Правда, московіти намагалися прориватися до Чуднова.
Після цього частина військ Речі Посполитої, а також татарська кіннота й кіннотники Виговського зупинили війська Юрія Хмельницького під Слободищами. Між цим селом та містечком Чуднів у жовтні 1660 р. відбулася жорстока битва. Потужний удар об’єднаних військ приголомшив молодого гетьмана. До того ж у козацькому таборі поширилася думка, що Шереметьєва уже розбито. Це, безперечно, стало для козаків деморалізуючим чинником. Ще одним деморалізуючим чинником було те, що проти них воювали козаки-кіннотники Виговського. Юрій Хмельницький, не маючи ні належного військового досвіду, ні сили волі, повівся під час битви не найкращим чином. Замість того, щоб зайнятися організацією оборони, він став молитися. Навіть дав обітницю постригтися в ченці, якщо йому вдасться вийти живим з цієї кривавої січі. Щоправда, подібні вияви релігійності у той час не були чимось незвичним. Воїни, життя яких було непевним, часто зверталися до Бога.
Хоча козакам Юрія Хмельницького в битві під Слободищами вдавалося стримувати натиск противника й навіть досягати деяких успіхів, їхнє становище лишалося складним.
Аби врятувати ситуацію й не втратити військо, козацька старшина вирішила піти на переговори з поляками. Вона вмовила деморалізованого Юрія Хмельницького зробити це. Хоча він ніби опирався. Певну роль відіграло й надіслане з польського табору послання Виговського, який говорив про необхідність розриву стосунків із московітами. Та й серед старшини були такі, що не проти були це зробити. Зрештою, спрацювало також те, що Юрій Хмельницький був не в захваті від своїх союзників-московітів. Зокрема, воєвода Шереметьєв відзначився різкими випадами на адресу молодого гетьмана, заявляючи, що тому краще було б пасти гусок, а не керувати військом[163]. До табору військ Речі Посполитої був посланий Петро Дорошенко, який швидко домовився про перемир’я.
Про бої під Слободищами та зміну зовнішньополітичного курсу гетьмана стало відомо в козацьких військах, що підлягали Цицюрі. Почався їхній розклад. Козаки масово полишали табір. Зрештою, й сам Цицюра перейшов на бік Польщі. Правда, цей перехід виявився недобрим для козаків. Значну частину з них полонили татари, які воювали разом з поляками. Останні дозволили своїм союзникам таке зробити. То була плата ясиром за допомогу.
Становище московських військ стало безвихідним. Була прийнята капітуляція Шереметьєва, який від імені царя відмовлявся щодо претензій московітів на землі Гетьманщини й зобов’язувався вивести з них московські війська. Даючи такі запевнення, цей полководець перебільшив свої повноваження. Потрапивши в кримський полон, він так і не повернувся з нього, оскільки в Московії чекала на нього жорстока кара.
Хоча польська сторона обіцяла, що московських ратників відпустять, кримські татари полонили їх, як і козаків. У цій битві пропало велике московське військо. Масштаби поразки московітів були майже такі, як і в битві під Конотопом. Не даремно в Москві знову почалася паніка[164].
У результаті переговорів між Юрієм Хмельницьким і його оточенням, з одного боку, та поляками, з іншого, 17 жовтня 1660 р. був укладений Слободищенський (або Чуднівський) договір.
Гетьманщина входила до складу Речі Посполитої на приблизно таких умовах, як це колись передбачалося Гадяцьким договором. І все ж у порівнянні з останнім Військо Запорозьке та їхній гетьман втрачали деякі права. Зокрема, в договорі було відсутнє положення, що стосувалося Руського князівства. Це суттєво обмежувало права Гетьманщини як автономної одиниці в складі Речі Посполитої.
Водночас накладалося чимало зобов’язань на Юрія Хмельницького. Він повинен був відступити від московського царя й визнати протекцію польського короля, повернутися зі своїм військом на землі Гетьманщини, звільнивши її фортеці від московітів. Якщо ж на Січі виникне бунт, то гетьман має його придушити. Козаки під його керівництвом не повинні нападати на володіння Кримського ханства доти, поки триває дружба між ханом і польським королем.