Московське військо разом із козаками Сомка спробувало розвинути успіх і переправилося на правий берег Дніпра. Однак Юрій Хмельницький, зібравши залишки своїх військ і заручившись підтримкою татар, дав відсіч нападникам. Ті змушені були вернутися на Лівобережжя[172]. Щоправда, гетьману довелося розплачуватися з татарами ясиром.
Не мав Юрій Хмельницький успіхів і на дипломатичній ниві. Він послав до Варшави низку посольств, проте вони не досягли якихось результатів. Уряд Речі Посполитої вичікував. Таємні спроби гетьмана налагодити відносини з московітами виявилися теж невдалими. Зрештою, цар мав можливість обирати з кількох претендентів — Якима Сомка, Івана Брюховецького та Василя Золотаренка[173]. Московська влада непогано грала на конкуренції між претендентами на гетьманську булаву, знаходячи для себе чималу вигоду. Адже ця конкуренція послаблювала владу гетьмана й давала можливість московітам втручатися в українські справи.
Всі ці негативні чинники посилювалися ще й чинниками соціальними. Згідно з Гадяцьким договором, на українські землі в свої маєтки могли повертатися колишні власники. Відповідно, це створювало соціальну напругу, що виражалася у виступах проти військ Речі Посполитої. Такі виступи спостерігалися в Білій Церкві, Трипіллі, Ржищеві.
Восени 1662 р. Юрій Хмельницький остаточно вирішив зректися влади. Зібравши старшинську раду в Корсуні, гетьман заявив, що не може йти шляхом свого батька через молодість та недосвідченість, а також «брак фортуни». І що хоче піти в ченці.
Старшинська генеральна рада, на якій обрали гетьмана, відбулася на початку 1663 р. Претендентів на гетьманську булаву вистачало. Однак вибори виграв Павло Тетеря, який одружився з удовою брата Івана Виговського, Данила. Правда, відносини між Виговським і Тетерею не склалися. Наступного 1664 р. Тетеря, остерігаючись, що Виговський може підняти проти нього повстання й зайняти його місце, наказав розстріляти свого суперника[174]. Така, на жаль, була «логіка» боротьби за владу в тодішній Українській державі.
Юрій Хмельницький, зрікшись гетьманства, відійшов на другий план. Він постригся в ченці й під іменем Гедеона перебував в Ірдинському монастирі в Корсуні, де невдовзі став архімандритом. Проте він не розірвав зв’язків із зовнішнім світом і політичною боротьбою. У 1664 р. гетьман Тетеря, вбачаючи в особі Юрія Хмельницького конкурента, заарештував його й відправив до ув’язнення в Мальборкський замок. У цьому замку, колишній твердині німецьких хрестоносців, як правило, тримали політичних в’язнів. Тут колишній гетьман, ймовірно, перебував до 1667 р. Бо вже в січні 1668 р. Юрій Хмельницький брав участь у Генеральній раді козацької старшини Правобережжя, де погодився з орієнтацією Петра Дорошенка на турецький протекторат. Але через кілька місяців уже підтримав Дорошенкового суперника Михайла Ханенка. У 1669 р. Юрія Хмельницького взяли в полон буджацькі татари. Спочатку його як полоняника відправили в Аккерман, а потім — у Константинополь, де ув’язнили в замку Сдикуле. У в’язниці він перебував тривалий час — до 1677 р., що не могло не позначитися на його здоров’ї, зокрема психічному. Звільнивши Юрія Хмельницького, турки намагалися використати колишнього гетьмана у власних політичних цілях — для свого утвердження на теренах Правобережної України. Тут Юрій Хмельницький, як «князь» і «вождь Війська Запорозького», отримав резиденцію — місто Немирів. Він спирався на військову силу татар і турків, будучи маріонеткою в їхніх руках. Тодішня діяльність Юрія Хмельницького мала відверто деструктивний характер, вела до вилюднення Правобережної України. Будучи психічно неврівноваженою людиною, цей новоявлений «вождь Війська Запорозького» вдавався до жорстоких вчинків. Ніби це стало причиною того, що його покровителі, турки, не витримали й стратили Юрія Хмельницького в Кам’янці-Подільському в 1681 р. Проте існують інші версії щодо подальшої долі цього нещасливого сина «великого Богдана». Ніби його в цьому році відправили до Стамбула, а далі — в один із православних монастирів на Егейському морі. Є навіть екзотична версія, що він помер у якійсь чернечій обителі на Мальті. Наскільки правдиві наведені версії — можна сперечатися. Загалом же в біографії Юрія Хмельницького є чимало білих плям[175].
Життя Юрія Хмельницького було сповнене різноманітними пригодами. Його біографія — вдячний матеріал для пригодницьких романів. Але не більше. Говорити про конструктивні моменти в діяльності цього історичного персонажа проблематично. У більшості випадків ця діяльність і для Гетьманської держави, і для тогочасного українського соціуму була деструктивною. Маючи значний політичний капітал (ім’я свого батька), Юрій Хмельницький його нерозумно розтринькав.