«Межовість» клану Хмельницького була не останнім чинником того, що за часів правління Богдана все ж зберігалася єдність між Правобережжям і Лівобережжям, а також існував відносний суспільний консенсус у козацькому середовищі. Коли ж після його смерті до влади почали приходити «однобічні» гетьмани, зорієнтовані чи то на шляхту, чи на соціальні низи, суспільний консенсус зруйнувався, а Гетьманщина розділилася на Правобережжя й Лівобережжя.
Богдан Хмельницький та його родинний клан ніби поєднував шляхетство та плебейство, Правобережжя й Лівобережжя. Це була «межова» родина. Сам Богдан Хмельницький походив із шляхетської сім’ї, яка, ймовірно, мала корені на Галичині. Натомість його першою дружиною, від котрої він мав дітей, була міщанка із Переяслава Ганна Сомко[178]. «Межовість» клану Хмельницького допомагала Богдану знаходити спільну мову як із шляхтичами, так і з плебеями, як із правобережцями, так і лівобережцями. Цього не скажеш ні про шляхтичів Івана Виговського й Павла Тетерю, ні про плебеїв Якима Сомка та Василя Золотаренка. Стосувалося це також Івана Брюховецького, який, напевно, походив із бідної шляхти, яка покозачилася. Занадто ці претенденти на гетьманську булаву виявилися «однобічними».
Здавалося, прихід до влади представника клану Хмельницьких, Юрія, мав би зберегти єдність обох частин України. Але, як про це уже говорилося, такого не сталося. Звісно, тут далася взнаки слабкість цього молодого гетьмана. У середовищі козацької старшини, яка підтримувала Юрія Хмельницького, намітився розкол на правобережців та лівобережців, який з часом все більше давав про себе знати.
Коли Юрій Хмельницький уклав союз із польським королем і визнав його підданство, лівобережна старшина обрала гетьманом Якима Сомка, про що більш детальніше буде вестися мова далі. Щоправда, цей вибір виглядав, як «не зовсім легітимний». Адже, по-перше, він був здійснений відносно вузьким колом людей, що представляли лівобережну козацьку еліту. По-друге, цей вибір так і не був затверджений московським царем, під контролем якого знаходилося Лівобережжя.
Хоча де-факто Юрій Хмельницький після переходу на бік польського короля лишався гетьманом Правобережної України, однак претендував і на Лівобережжя. Це засвідчували його походи на лівий берег Дніпра, а також намагання вступити в перемовини з царським урядом.
Після відречення від гетьманської булави Юрія Хмельницького козацька старшина Правобережжя, як уже згадувалося, обрала на своїй раді в Чигирині 1—2 січня 1663 р. нового очільника. Ним став Павло Тетеря (1620/1622—1670)[179]. Це можна вважати симетричною відповіддю лівобережцям, які теж мали свого гетьмана — хоча й «не зовсім легітимного». Тетеря ж позиціонувався як гетьман легітимний, оскільки був визнаний польським королем. Але це визнання давало йому можливість гетьманувати лише на Правобережжі. Лівобережна старшина його не визнавала, як і московський цар.
Варто сказати кілька слів про цього діяча. Він походив із шляхетського роду Мошковських[180], представники якого мали володіння в Київському воєводстві, на Переяславщині. Це була дрібна руська шляхта, яка прагнула збагатитися за рахунок новоосвоюваних земель. Її представники відносно легко покозачувалися й вступали до війська Хмельницького.
Ймовірно, рід Мошковських підтримував зв’язки з Богданом Хмельницьким. Адже й перші, й другий знаходилися в одній соціальній ніші, проживали в одному регіоні. Існує навіть версія (правда, документально не підтверджена), що Богдан Хмельницький був хресним батьком Павла Мошковського (Тетері)[181].
Біографія Тетері до Хмельниччини — це біографія талановитого шляхтича, який отримав добру освіту й успішно робив кар’єру. У молоді роки навчався в уніатській школі в Мінську, де ректором був Яків (Суша) — уніатський письменник, що згодом став єпископом холмським. Під час навчання Тетеря добре оволодів руською книжною мовою й латиною.
Його, що характерно було для звичаїв того часу, віддали слугою до двору багатих і впливових можновладців. Опікунами молодого шляхтича стали магнати Пражмовські. А Тетеря був компаньйоном Миколая Пражмовського — майбутнього польського примаса й коронного канцлера. Певно, з ним він виїжджав за кордон в освітню подорож[182].