Із церковними питаннями пов’язувалися питання освітні. Тетеря та його оточення домагалися, щоб сейм закріпив за Київською православною академією права самоврядного вищого навчального закладу і щоб у Києві не було інших вищих шкіл — ні католицьких, ні уніатських. Також порушувалося питання про відкриття ще однієї вищої православної школи. Таку пропонувалося створити в Могилеві, де теж не повинно було б існувати католицьких та уніатських шкіл.
Велика увага приділялася в документі козацьким привілеям. У ньому, зокрема, містилася вимога, щоб сейм підтвердив права козаків, надані королями й сеймовими конституціями. Насправді ж ішлося не лише про підтвердження давніших привілеїв, але й їхнє розширення. Наприклад, ставилося питання про урівняння в правах колишніх хуторів з шляхетськими маєтностями, що повинно було закріпитися спеціальною сеймовою постановою.
Багато уваги в документі приділялося інституціоналістському облаштуванню Гетьманату — визначенню моделі гетьманських виборів, впорядкуванню козацького реєстру, утриманню козацької старшини і війська, перенесенню гетьманської резиденції тощо. Відзначалося, що вільні вибори ведуть до бунтів (тут явно відчувалася позиція консервативно налаштованих старшин). Пропонувалося унормувати ці вибори відповідним чином, зокрема передбачити, що гетьман обирається на певний строк — від одного вального сейму до іншого. Окрім того, дозвіл на вибори мав би давати король. Таким чином, ламалася практика вільного переобрання гетьмана і тим самим забезпечувалася певна політична стабільність.
Ця модель виборів копіювалася на нижніх рівнях. Документ вимагав підтвердження права вільного вибору полкової та сотенної старшини. Проте дозвіл на перевибори полковника мав давати гетьман, а сотника — полковник. Такі правила сприяли б ієрархізації Війська Запорозького. Звісно, вони могли обмежити свавільну демократію, яка була притаманна козакам і фактично межувала з анархією. Натомість ці правила робили військо більш дисциплінованим.
Щодо кількості реєстрових козаків, то вона мала би бути значно скорочена й складати всього 12 тисяч чоловік. Нагадаємо, що за Березневими статтями 1654 р. їхня кількість становила 60 тисяч, а за Гадяцьким договором — 30. Звісно, таке помітне скорочення реєстру не могло сподобатися козацьким низам. Передбачалося існування лише шести козацьких полків — Чигиринського, Черкаського, Корсунського, Переяславського, Канівського та Білоцерківського. Більшість із них, п’ять із шести, мали би розташовуватися на Правобережжі, де переважала консервативно налаштована козацька старшина. Припускалося, що чисельність кожного полку становитиме дві тисячі чоловік.
Скорочення реєстру обумовлювалося в документі тим, що його велика кількість веде до війни громадянської (тут також давалася взнаки позиція старшин-консерваторів). Реєстрові козаки повинні були зосереджуватися в південній частині Київського воєводства, мешканці якого мали утримувати за свій кошт полки. Це, до речі, можна трактувати як своєрідне українське одержавлення козацького війська. Воно з війська найманців, яке ладне було служити різним господарям, перетворювалося у військо певної території, яка його забезпечувала і яку, відповідно, воно повинно було захищати.
У документі зазначене положення, що стосувалися як заохочення, так і покарання козаків і військової старшини. Зокрема, за ухилення від участі в поході у воєнний час передбачалася смертна кара. Це, звісно, мало би помітно дисциплінувати козацьке військо.
Пропонувалося також здійснити низку заходів, які б привели до зміцнення гетьманської влади. Показовою була пропозиція перенести гетьманську резиденцію з Чигирина до Білої Церкви. Це обґрунтовувалося тим, що ніби Богдан Хмельницький зробив своєю столицею Чигирин через те, щоб легше було контактувати з кримськими татарами, оскільки це місто знаходилося на пограниччі. А Біла Церква була на певній віддалі від кордону. Проте, схоже, справа полягала не тільки й не стільки в цьому. Чигирин розташовувався відносно недалеко від Запорізької Січі. А січовики становили головну опозиційну силу до гетьмана. Перенесення столиці Гетьманату до Білої Церкви, яка перебувала подалі від Запорожжя, мала добре укріплений замок і була непогано захищена, робило гетьманську владу більш незалежною від радикальних елементів. Принаймні січовикам-бунтарям важче було дістати гетьмана в Білій Церкві, аніж у Чигирині. Територіальний чинник, як бачимо, у цій справі відігравав чимале значення.