1661 рік виявився для Сомка успішним. Його владу визнали в низці важливих полкових міст — у Лубнах, Гадячі, Миргороді, Зінькові[210].
У кінці 1661 — на початку 1662 р. Сомку довелося захищати Переяслав від військ Юрія Хмельницького та його союзників — татар. Найдовша осада цього міста тривала з жовтня по грудень 1661 р. Однак взяти його противникам Сомка так і не вдалося. Це підняло авторитет цього діяча, зробило лідером в очах як лівобережної старшини, так і московських військ, що знаходилися на українських теренах. Тому логічним виглядало те, що 16 квітня 1662 р. на раді в Козельці (зараз це районний центр у складі Чернігівської області) група старшин (переяславський полковник Семен Гладкий, сотник чернігівський Василь Болдаківський, полковники миргородський Павло Ілляшенко, лубенський Андрій Пирський, зіньківський Василь Шимон, прилуцький Федір Терещенко, іракліївський Матяш Папкевич) обрали гетьманом Сомка[211]. На виборах був присутній намісник митрополичої кафедри Мефодій, але не було представників царського уряду. Мефодій навіть провів урочисте богослужіння з нагоди обрання провідника Війська Запорозького в місцевому соборі, хоча сам закликав старшину не поспішати з виборами. Відсутність на раді представників царя дала підстави для московітів не визнавати новообраного гетьмана. Хоча в документах, які укладали Богдан, а потім Юрій Хмельницькі з царем така норма не була передбачена[212].
Насправді то був лише формальний момент, який намагалися використовувати московські урядовці, щоб не визнавати Сомка гетьманом. Новий козацький зверхник їх не дуже влаштовував. Ще напередодні Козелецької ради Сомко в листі до білгородського воєводи Григорія Ромодановського поставив вимогу вивести московські війська з Гадяча та деяких інших міст України, де не передбачалося їхнє розміщення[213]. Незважаючи на те, що така вимога була цілком законною, вона викликала незадоволення у московітів. Останні, не звертаючи увагу на домовленості, прагнули поступово інкорпорувати українські землі, зробити їх своїми.
Нічого дивного, що Ромодановський проігнорував законну вимогу Сомка. Незадовго після Козелецької ради козаки вигнали московських ратних людей із Гадяча, Зінькова, Груні та інших лівобережних містечок. Чи мав стосунок Сомко до цієї акції, чогось певного сказати не можемо. Принаймні єпископ Мефодій, інформуючи про цю подію царських урядників, про причетність Сомка нічого не говорить[214]. Проте ця акція могла кинути тінь на новообраного гетьмана.
Перемога військ, очолюваних Сомком, над військами Юрія Хмельницького під Каневом у липні 1662 р., здавалось би, лише підсилила його позицію. Але якщо Сомку посміхалася фортуна на полі бою, то у війні інтриг успіх наказному гетьману не сприяв.
«...Яким Сомко, — відзначав Віктор Горобець, — взявши ...різкий тон у взаєминах із російською адміністрацією, не подбав належно про підтримку своїх дій всередині України чи хоча б у середині козацької старшини... Сомко... почав активно зміцнювати гетьманську владу та робив спроби подолати старшинське свавілля. Зважаючи на дисципліну у Війську Запорозькому, поглиблення відцентрових тенденцій у політиці, посилення проявів отаманства та анархії, кроки новообраного гетьмана були хоч і потрібні, але викликали неминучий супротив тих, проти кого були спрямовані, — заслужених полковників. Їх усіх ображало стрімке сходження Сомка по ієрархічній драбині Війська Запорозького. Жоден із них не бажав, аби його владу в полку якимось чином обмежували»[215]. Чимало полковників вважало, що вони нічим не гірші Сомка, а може, й кращі. Зрештою, статус новообраного гетьмана не був чітко визначений. Тому його кроки щодо посилення гетьманської влади сприймалися як самоуправство.
Ніжинський полковник Василь Золотаренко після Козелецької ради пішов у опозицію до Сомка. Він дотримувався думки, ніби той здобув гетьманську булаву незаконно. У листі до царя полковник писав, що наслідки Козелецької ради можуть мати негативні наслідки[216]. Щоправда, Сомко із Золотаренком скоро знайшли спільну мову, примирилися.
Був проти рішення Козелецької ради і єпископ Мефодій. Він радив московським урядникам не поспішати із затвердженням гетьмана Сомка, а прислати в Україну своїх представників для проведення ради, на якій би обрали гетьмана[217].
Після ради в Козельці відбулася ще старшинська рада в Ніжині. На ній Сомко був відсутній, приславши сюди військового писаря. І все ж його обрали гетьманом. Сомка підтримали Ніжинський, Чернігівський, Лубенський, Переяславський і Прилуцький полки. Проти виступили Полтавський, Зіньківський та Миргородський[218]. Як бачимо, Сомко користувався значною підтримкою серед лівобережної старшини.