На користь наведеної гіпотези вказує інтерес Брюховецького до Гадяча. Це місто перебувало у володіннях чигиринського старости Яна Даниловича — полонізованого руського магната з Галичини. На службі в цього можновладця певний час знаходився Михайло Хмельницький. Міг йому служити й батько Брюховецького, перебуваючи в Гадячі. Перша згадка про це місто відноситься до 1634 р. Тут, імовірно, народився Іван Брюховецький. Датою його народження вважається 1623 р. Оскільки є відомості, що в 1668 р., на час смерті Брюховецького, цьому діячу було 45 років[223].
На можливість народження Брюховецького в Гадячі опосередковано свідчить те, що тут мешкала його сестра[224]. Це місто він зробив своєю резиденцією, будучи ще «запорізьким гетьманом».
Не виключено, що родини Хмельницьких і Брюховецьких, які походили з одного регіону й перебували на службі в одного пана, приятелювали. Адже це були не лише люди одного соціального статусу, а й земляки. Земляцтво в той час високо цінувалося! До того ж це були земляки, які опинилися на чужих землях. А це не могло їх не зближувати. Чи не цим пояснюється стрімка кар’єра Брюховецького за часів Хмельниччини?
Іван Брюховецький належав до близького оточення Богдана Хмельницького, став його старшим джурою. Виконував і дипломатичні функції. У 1656 р. у складі козацького посольства їздив до Трансільванії для укладення військового союзу. Також займався вихованням Юрія Хмельницького. У 1657 р. супроводжував його на навчання до Київської колегії.
Тоді він опинився в стані повстанців. Був записаний у 1649 р. до Чигиринської сотні[225].
За часів гетьманства Виговського Брюховецький виконував дипломатичні функції — був відряджений до Варшави[226]. Це дає підстави вважати, що він належав до освічених людей. Принаймні мав знати латинську мову. Проте сказати щось певне, де Брюховецький навчався, не можемо. Можливо, після навчання в школі він міг проходити вишкіл при якомусь магнатському дворі. Така практика, як зазначалося, в той час була поширеною щодо дітей із шляхетських родин. Тому Брюховецького, котрий мав знати звичаї при дворах великих можновладців, залучали до дипломатичних місій. Але ми знову тут вступаємо в царину гіпотез, які хоча й виглядають достовірно, але не мають документального підтвердження.
Зрештою, можливо, Брюховецький і не перебував на навчанні при якомусь магнатському дворі. Дітей з дрібношляхетських родин, які покозачилися, не обов’язково посилали на такий вишкіл. Принаймні Богдан Хмельницький, наскільки можемо судити з його біографії, не перебував на такому навчанні, а майже відразу після студій у єзуїтському колегіумі опинився на військовій службі. На українському пограниччі якраз така служба часто й була «школою». Навіть траплялося, що для «шляхетської дрібноти» з цього регіону «школою» ставала Січ Запорізька. Наприклад, такою вона постає у відомій повісті Миколи Гоголя «Тарас Бульба». І хоча цей твір був міфологічним, але він уміло передавав «дух» козацьких часів, деякі його реалії.
Загалом можемо констатувати, що Брюховецький належав до еліти гетьманської України. Однак це була «еліта другого сорту», яка виконувала роль слуг при гетьманах. Проте, будучи людиною амбіційною, цей чоловік прагнув більшого. Перебуваючи при гетьманських дворах, він з часом сам почав думати про гетьманську булаву.
Проте до гетьманської влади вирішив йти дещо нетрадиційним шляхом. У 1659 р. Брюховецький став кошовим отаманом на Січі[227]. Не виключено, що він уже раніше мав січовий досвід. У 1660 р. Юрій Хмельницький, виступаючи в похід на Чуднів, залишив його намісником чигиринським. Після того, як під Чудновом гетьман зазнав поразки від поляків і перейшов на їхній бік, Брюховецький утік до стольника й воєводи князя Бориса Мишецького під Лохвицю і розповів, що їде до Москви, аби сповістити про зраду Юрія Хмельницького[228]. Перехід його на бік московітів у такий відповідальний момент значно підняв імідж цього діяча в їхніх очах.