Брюховецький знову подався на Запорізьку Січ, де перебував у 1662—1663 рр.[229]. Восени 1662 р. на Січі його проголосили кошовим чи то запорозьким гетьманом. То була справжня новина — такого титулу донедавна не надавали нікому.
Робилося це з відповідним прицілом — у перспективі запорізький ватаг мав стати повним гетьманом. Своєю резиденцією, як уже зазначалося, він зробив Гадяч. То було не лише «родинне місто» Брюховецького. Не останню роль відігравало розташування Гадяча. Знаходилося це місто неподалік московського кордону й контролювалося московітами. Там же й перебував єпископ Мефодій[230], що для запорозького гетьмана було чималою підмогою. Із цим ієрархом у Брюховецького почали складатися доволі приязні стосунки. Запорозький гетьман вирішив використати Мефодія у політичних іграх — почав вести переговори щодо свого одруження із дочкою єпископа[231]. Мефодій, зі свого боку, був радий, що такий значний чоловік пошлюбить його дочку і всіляко сприяв цьому претенденту на гетьманську булаву.
Сомко протестував проти обрання Брюховецького гетьманом на Запоріжжі, заявляючи, що там гетьманів ніколи не було. І мав рацію. Також він був проти того, аби духовенство, зокрема єпископ Мефодій, втручалися в гетьманські вибори[232]. Сомко чудово розумів, що цей ієрарх, який до того ж мав особистий інтерес у підтримці запорозького гетьмана, може йому серйозно «сплутати карти».
Брюховецький, ставши вождем на Січі, звісно, вдавався до радикальних заяв. Наприклад, говорив, що «велика біда чиниться від старших», «гетьмани і полковники і всі начальники всі міста, місця й млини порозбирали між собою і володіють ними»[233]. Роздавалися обіцянки, що несправедливо нажиті старшиною багатства заберуть в них і дадуть простим козакам. Така соціальна демагогія стала «коником» Брюховецького в політичній боротьбі. Пізніше він її використовував неодноразово.
У 1662 р. запорозький гетьман системно займався дискредитацією Сомка в очах московських урядників та їхніх представників на українських землях. Про зраду наказного гетьмана він говорив білгородському Григорію Ромодановському, полковнику царської армії Григорію Косагову, а також своєму союзнику в боротьбі за гетьманську булаву, єпископу Мефодію[234]. При цьому Брюховецький взагалі пропонував ліквідувати інститут гетьманства, а управління краєм довірити комусь із московських вельмож. «...нам не про гетьманство треба піклуватися, — заявляв він, — тільки про князя малоросійського від його царської величності, на те князівство бажаю Федора Михайловича мати, щоб порядок більший був і бережіння»[235]. Фактично це була пропозиція звести автономію молодої Української держави нанівець.
І Брюховецький, і Мефодій зверталися до московського уряду з пропозицією провести Чорну раду, на якій і відбулися б вибори гетьмана[236]. Саме Чорна рада давала їм шанс здобути перемогу, оскільки більша частина старшини, як було показано вище, виявляла прихильність до Сомка, неодноразово підтримуючи його на гетьманських виборах.
Натомість Сомко був проти Чорної ради, вважаючи, що обирати гетьмана має козацька старшина. Тим паче він був проти, аби до цієї справи залучали представників черні, які до козаків не належали. Така позиція виглядала як недемократична. Але в тогочасних умовах вона була більш конструктивною.
Брюховецький, намагаючись заручитися підтримкою московітів, обіцяв віддавати гроші, що йдуть на гетьмана, полковників і старшин, у царську скарбницю, аби підняти плату московським ратникам[237]. «А у Війську Запорозькому, — заявляв він, — в них того від віку не було, щоб гетьман і полковники і сотники й усілякі начальні люди міщанами і селянами в містах і в селах володіли без привілеїв королівських; тільки бувало за якісь за великі служби король кому на котресь місце привілей дасть, тим... по привілеям королівським і володіли»[238]. Насправді це були чергові демагогічні заяви, аби отримати гетьманську булаву при допомозі московітів. Здобувши владу, гетьман «забув» про ці заяви, а намагався всіляко зміцнювати своє становище.
На початку березня з Москви було вислано грамоти царя лівобережним полковникам із повідомленням про те, що «повна чорна рада» відбудеться в червні 1663 р. в Ніжині. 10 березня Великогагін отримав за відповідним царським розпорядженням «грошову й соболину казну». До речі, шкірки соболя цінувалися дуже високо. Для Московії в той час хутро в торгівельних операціях і навіть у політичних комбінаціях відігравало приблизно ту саму роль, що зараз для Росії нафта й газ.