Зрештою, московський уряд дав згоду на проведення Чорної ради в червні 1663 р., на якій передбачалося обрання гетьмана. Місцем її проведення мало стати полкове місто Ніжин[239]. Щоправда, Брюховецький хотів, аби рада відбулася в його «столиці» Гадячі. Це давало би йому значні переваги. Але цар і його підручні, незважаючи на підтримку зазначеного претендента, на таке не погодилися. Ймовірно, намагалися зберігати позірний нейтралітет і не хотіли завчасно дратувати Сомка, щоб той не пішов до них в опозицію. Представником московітів, посланим на цю раду, став царський окольничий, князь Данило Великогагін[240].
Намагаючись надати посольству особливої урочистості й справити враження, московське керівництво не шкодувало витрат на нього. Великогагін віз із собою священні книги, хрести, церковне начиння, коштовне вбрання для священиків і дяків, щедрі подарунки «царським доброхотам» в Україні[241]. Задля успішного виконання покладеної на нього місії голова посольства закупив у Москві воску «на печаті четверть фунта», дві дубових бочки, в які склали грошову казну. Для кращого збереження соболиних шкурок придбали «рогожі» й мотузки. Також купили два луб’яних короба для перевезення церковного начиння й паперів, дубового ящика «на приказні діла», «флягу для чорнила», а самих чорнил один глечик, дві жерстяних ємкості для піску (аби присипати написані тексти), мішечки на ладан, свічки тощо[242]. Одне слово, підготовка велася серйозна. Царському уряду йшлося про те, аби обрати «правильного» гетьмана. А для цього не шкодували засобів, зокрема матеріальних.
Посольство супроводжувала велика кількість ратників — ніби 7—8 тисяч чоловік (щоправда, ця цифра могла бути перебільшена)[243]. Саме військо було чи не найголовнішим «аргументом» при виборі московського ставленика. Власне, цей «аргумент» і спрацював під час Ніжинської чорної ради.
Воєнізоване посольство з Великогагіним не поспішало в Україну. Вибравшись у дорогу десь у кінці березня 1663 р., до Ніжина воно прибуло лише на кінець травня. На довгий час посольство затрималося в Сєвську, що було повітовим містом на околиці Московської держави. Тут голова посольства продовжив закупівлю необхідних йому речей, зокрема канцелярського приладдя. Але не лише це. Показово, що в Сєвську Великогагін прийняв на службу до себе ката. Ним став стрілець Климко Родіонов, якому заплатили рубль[244]. Для простого ратника це були чималі гроші. Найняття на службу ката говорить багато про що. По-перше, посольство на Ніжинську чорну раду фактично розглядалося як військовий похід. Тому треба було утримувати дисципліну серед ратників і жорстоко карати порушників, застосовуючи щодо них смертну кару. По-друге, не виключено, що кат міг призначатися й для страти противників новообраного гетьмана.
Довготривале перебування воєнізованого московського посольства в Сєвську свідчить про невпевненість московітів. Ситуація в Україні для них видавалася не дуже сприятливою. І це справді було так. Їхній претендент на гетьманську булаву не мав переваги над супротивником. Тому московіти хотіли зробити розвідку, а тоді вже йти на українські землі.
Прибувши в Україну, Великогагін почав обдаровувати «потрібних» людей, передусім духовенство. Це супроводжувалося акціями ідеологічного характеру. Так, 21 травня у містечку Борзні, в соборній Свято-Троїцькій церкві, за участю голови посольства та його свити відбувся урочистий молебень за здоров’я государя. Через три дні подібне богослужіння відбулося вже в кафедральному соборі Ніжина. При цьому в Борзні по завершенні служби Великогагін обдарував тамтешнього протопопа і його священнослужителів, давши їм рубль. У Ніжині московський посланець був щедрішим. І це зрозуміло. Адже Чорна рада мала проходити під цим містом, тому важливо було задобрити місцеве духовенство, яке могло вплинути на козаків. Великогагін ніжинському духовенству дав аж три рублі. Навіть малолітньому сину єпископа Мефодія — Костянтину, який навчався в Ніжинській школі грамоти, посланець не поскупився дати «на корм рубль». А коли до Ніжина повернувся сам єпископ Мефодій і під його началом 29 травня, в день ангела «благовірной государині царівни и великія княжни Феодосіи Алексіевни» (царської доньки), відбулося урочисте богослужіння, Великогагін дав на молебень єпископу та протопопу з усією братією п’ять рублів і ще два рублі півчим. Найбільше дісталося єпископу Мефодію. Окрім зазначених дарунків, він отримав від московітів ще 300 рублів[245]. На той час то була величезна сума. Не дивно, що цей святитель тепер ладний був підтримати московського претендента на гетьманство, тобто Брюховецького. Отак працювала політична корупція, а заодно й російська дипломатія у XVII ст.